забудуться). Багате культурне розмаїття світу збережеться і в майбутньому. Насправді завдяки інтерне- ту деякі малознані особливості місцевої культури можуть стати відомими всьому світові. З іншого боку, люди чудово орієнтуватимуться в мінливих тенденціях світової культури. Представники різних культур спілкуватимуться між собою за допомогою глобальної культури. Це вже відбулося з багатьма місцевими елітами на планеті: вони розмовляють місцевою мовою й дотримуються місцевих звичаїв, однак, спілкуючись з іноземцями, послуговуються англійською мовою і дотримуються міжнародних норм поведінки. Це модель майбутньої цивілізації типу І: місцеві культури процвітатимуть, співіснуючи з ширшою глобальною культурою.
• Новини стають планетарними. Тепер, коли є супутникове телебачення, стільникові телефони, інтернет і т. д., жодна держава не може повністю контролювати й фільтрувати новини. Аматорські відеозаписи з’являються у всіх куточках світу, і для цензури вони недоступні. Коли вибухають війни й революції, реальні картини подій умить транслюються на весь світ - майже в реальному часі. У дев’ятнадцятому сторіччі могутнім державам було відносно легко нав’язувати народу потрібні цінності й маніпулювати новинами. Сьогодні це ще можливо, але в значно меншому масштабі - з огляду на сучасні технології. До того ж водночас зі зростанням рівня освіти у всьому світі зростає й аудиторія для світових новин. Сьогодні політики, зважуючи наслідки власних дій, мусять брати до уваги думку світової спільноти.
• Спорт, який у минулому виконував важливу роль у формуванні племінної, а потім національної ідентичності, сьогодні формує планетарну ідентичність. У планетарному спорті домінують футбол і Олімпійські ігри. Приміром, Олімпіаду 2008 року багато хто розглядав як світовий дебют Китаю, який після сторіч ізоляції прагнув посісти належне місце в світовій культурі. Крім того, це ще один приклад Принципу печерної людини, оскільки спорт - це
• Екологічні загрози сьогодні теж обговорюються в світовому масштабі. Держави розуміють, що шкідливі викиди в довкілля перетинають державні кордони, а отже, можуть спровокувати міжнародну кризу. Вперше ми це побачили, коли в озоновому шарі над Південним полюсом утворилась величезна діра. Відомо, що озоновий шар не пропускає до Землі шкідливе ультрафіолетове і рентгенівське проміння; тому держави об’єдналися, щоб обмежити виробництво і споживання фреонів, які використовують у холодильниках і промислових системах. Монреальський протокол, який підписали 1987 року, істотно зменшив використання хімічних речовин, що руйнують озоновий шар. Натхнені цим міжнародним успіхом, більшість країн 1997 року підписали Кіотський протокол, що має на меті стримати глобальне потепління, яке становить навіть більшу загрозу для екології Землі, ніж руйнування озонового шару.
• Туризм - одна з найдинамічніших галузей на планеті. Упродовж усієї історії люди переважно проживали ціле життя в радіусі кількох миль від того місця, де народились. Безпринципним правителям було легко маніпулювати народом, який майже не контактував з іншими народами. Однак сьогодні можна доволі скромним коштом об’їхати весь світ. Сучасні молоді люди, що подорожують по всьому світу з рюкзаком за плечима, зупиняючись у недорогих молодіжних гостелах, завтра стануть політичними лідерами. Дехто каже, що туристи одержують тільки дуже поверхневе уявлення про місцеву культуру, історію й політику. Але варто пам’ятати, що в минулому віддалені культури майже не контактували між собою - хіба що під час війни, часто з трагічними наслідками.
• Зниження цін на міжконтинентальні перельоти теж сприяє контактам між різними народами й поширенню ідеалів демократії; в результаті розв’язувати війни стає складніше. Одним із головних чинників, що породжував ненависть між державами, було нерозуміння народами один одного. Загалом доволі складно розв’язати війну проти народу, з яким ви добре знаєтеся.
• Сама природа війни змінюється, відображаючи нові реалії. Історія свідчить, що дві демократичні держави майже ніколи не воюють одна з одною. Майже всі війни минулого велися або тільки між недемократичними державами, або коли одна з держав була демократична, а інша - ні. Загалом, військову лихоманку найкраще розпалюють демагоги, що демонізують противника. Тим часом у демократичному суспільстві з впливовою пресою, опозиційними партіями і середнім класом, якому добре живеться і якому є що втрачати в разі війни, нагнітати військовий ажіотаж значно складніше. Складно
