Каліфорнії до Нью-Йорка можна було б майже не витрачаючи енергії. Можна припустити, що розвинута цивілізація зможе виконувати значно більше завдань, ніж ми сьогодні, використовуючи для цього значно менше енергії. Це означає, що можна спробувати визначити конкретні числові межі обсягу ентропії, що його породжує розвинута цивілізація.
НАЙНЕБЕЗПЕЧНІШИЙ ПЕРЕХІД
Перехід від нашої теперішньої цивілізації типу 0 до майбутньої цивілізації типу І - мабуть, найважливіший в історії. Саме від нього залежить, чи буде людство й далі благоденствувати та процвітати, чи загине через власну ж дурість. Цей перехід надзвичайно небезпечний, оскільки ми ще не позбулися тієї варварської жорстокості, що супроводжувала наш важкий і повільний підйом з трясовини доісторичних часів. Зітріть тонкий наліт цивілізації - і ви побачите фунда- менталізм, сектантство, расизм, нетерпимість та інші схожі явища у всій їхній красі. Людська природа за останні 100 000 років майже не змінилась, але тепер ми маємо ядерну, хімічну й біологічну зброю, щоб зводити давні рахунки.
Однак, щойно ми здійснимо перехід до цивілізації типу І, у нас буде попереду багато сторіч, щоби владнати наші суперечності. Як ми побачили в попередніх розділах, створювати космічні колонії ще довгий час буде надзвичайно дорого - отже, малоймовірно, що якась істотна частка людства покине Землю й рушить колонізувати Марс чи пояс астероїдів. Доки не з’являться якісь докорінно нові конструкції ракет, що істотно знизять вартість космічних подорожей, або доки ми не збудуємо космічний ліфт, польоти в космос залишатимуться прерогативою урядів і дуже заможних людей. Для більшості мешканців Землі це означає, що вони залишатимуться на рідній планеті й після того, як ми досягнемо статусу цивілізації типу І. Крім того, це означає, що, ставши планетарною цивілізацією типу І, ми матимемо багато сторіч на те, щоб урегулювати наші суперечності.
ПОШУК МУДРОСТІ
Ми живемо в дуже цікавий час. Наука й технології відкривають нам нові світи, про які раніше ми могли хіба що мріяти. Зазираючи в майбутнє науки з усіма її проблемами й небезпеками, я відчуваю щиру надію. У найближчі десятиріччя ми дізнаємося про природу більше, ніж дізнались за всю попередню історію людства, - у багато разів більше.
Але так було не завжди.
Згадаймо слова Бенджаміна Франкліна, останнього видатного науковця й водночас державного діяча Америки, коли його передбачення стосувалось не наступного сторіччя, а наступного тисячоліття. У 1780 році Франклін із жалем зауважив, що люди часто ставляться одне до одного як вовки, - здебільшого через те, що їм складно виживати в цьому суворому світі.
Бенджамін Франклін писав: “Неможливо уявити, як високо може піднятися влада людини над матерією за тисячу років. Можливо, ми навчимося позбавляти великі маси їхньої ваги й надавати їм абсолютної легкості, щоб їх було простіше перевозити. Можливо, сільське господарство вимагатиме менше фізичної праці й даватиме вдвічі більше продукції. Усі хвороби можна буде відвернути або вилікувати, у тому числі й старість, а наше життя - продовжити на скільки завгодно, до допотопного рівня чи й навіть ще більше”.2
Франклін написав це в ті часи, коли селяни жили безрадісним життям, тяжко працюючи на землі, коли вози, запряжені волами, везли на базар підіпсуті продукти, коли епідемії й голод були звичним явищем і коли тільки окремі щасливчики жили довше, ніж сорок років. (У Лондоні 1750 року дві третини дітей не доживали до п’яти років.) Франклін жив у такі часи, коли важко було надіятись, що колись людство зуміє розв’язати ці одвічні проблеми. Або ж, як писав 1651 року Томас Гоббс, життя було “самотнє, бідне, огидне, жорстоке й коротке”.
Проте сьогодні - хоч тисячі років відтоді ще не минуло й близько — пророцтва Франкліна починають збуватися.
