вистрибнули зі сковороди і знову загорнулись у шкаралупу. Ніхто ще не бачив, щоб кристалики цукру, що розчинилися в чашці кави, раптом знову “зчинилися” й стрибнули на ложку. Щось таке настільки малоймовірно, що це навіть складно описати словами.)
Отже, якщо цивілізації майбутнього бездумно продукуватимуть енергію, еволюціонуючи до типу II чи III, то вони створять стільки відпрацьованого тепла, що їхня рідна планета стане непридатною для життя. Ентропія - у вигляді відпрацьованого тепла, хаосу й забруднення довкілля, - по суті, знищить цивілізацію. Аналогічно, якщо цивілізації продукуватимуть інформацію, вирубуючи для цього цілі ліси й накопичуючи гори макулатури, то вони потонуть у власних інформаційних відходах.
Тому ми мусимо запровадити ще одну шкалу для класифікації цивілізацій. Мусимо визначити два нові типи цивілізацій. Перша — це цивілізація, що стримує ентропію, використовуючи всі доступні засоби, щоб обмежувати виробництво відходів і надлишкового тепла. Її потреби в енергії продовжують зростати в геометричній прогресії, однак ця цивілізація усвідомлює, що подальше зростання енергоспоживання може змінити екологію на планеті, зробивши її непридатною для життя. Загальна ентропія, що її породжуватиме розвинута цивілізація, й надалі зростатиме, - це неминуче. Але місцева ентропія на планеті може зменшитись, якщо цивілізація використовуватиме нанотехнології й енергію з відновлювальних джерел, щоб мінімізувати відходи й максимізувати ефективність.
Другий тип цивілізації - це цивілізація, що не переймається зростанням ентропії й безперервно збільшує енергоспоживання. Рано чи пізно її рідна планета стає непридатною для життя, і тоді така цивілізація може спробувати переселитись на інші планети. Однак вартість створення колоній у космосі обмежить її здатність розширюватись. Якщо в такій цивілізації ентропія зростатиме швидше, ніж її здатність до експансії на інші планети, то їй загрожуватиме катастрофа.
ВІД ПОВЕЛИТЕЛІВ ПРИРОДИ ДО її ОХОРОНЦІВ
Як уже зазначалось раніше, в давнину ми лиш пасивно спостерігали за танцем природи, задивляючись з німим подивом на всі таємниці довкола нас. Сьогодні ми схожі на хореографів природи, що вміють “підкориговувати” її закони то тут, то там. А до 2100 року ми станемо господарями природи - навчимося пересувати об’єкти самою силою думки, здобудемо владу над життям і смертю й сягнемо зірок.
Однак якщо ми станемо господарями природи, то нам доведеться також стати її охоронцями. Адже якщо ми допустимо, щоб ентропія зростала безмежно, то неминуче загинемо - в силу законів термодинаміки. Цивілізація типу II, за означенням, споживає стільки ж енергії, що й зірка; відтак, якщо ентропію ніяк не стримувати, то на планеті стане нестерпно гаряче. Утім, зростання ентропії можливо контролювати.
Коли ми бачимо в музеї паровози з дев’ятнадцятого сторіччя з велетенськими котлами й цілими вагонами чорного вугілля, то розуміємо, наскільки вони були неефективні. Вони втрачали величезну кількість енергії у вигляді відпрацьованого тепла й шкідливих викидів у довкілля. Якщо порівняти ці паровози з гладеньким і безшумним сучасним електропоїздом, то легко зрозуміти, наскільки ефективніше ми використовуємо енергію сьогодні. Потребу у велетенських вугільних електростанціях, що викидають в атмосферу загрозливі обсяги відпрацьованого тепла і шкідливих речовин, можна істотно зменшити, підвищивши ефективність наших пристроїв за допомогою відновлювальних джерел енергії і мінітюаризації. Нано- технології дають нам змогу скоротити обсяги відпрацьованого тепла навіть іще більше, зменшуючи наші пристрої до атомних розмірів.
До того ж, якщо в цьому сторіччі ми знайдемо надпровідники за кімнатної температури, то наші потреби в енергії докорінно зміняться. Відпрацьованого тепла, яке, як відомо, виникає здебільшого від тертя, майже не буде, ефективність пристроїв різко зросте. Ми вже зазначали, що більшість енергії, особливо в транспортних засобах, витрачається на подолання тертя. Саме тому ми змушені заливати бензин в автомобільний бак; якби ж не було тертя, то доїхати від
