Фізика майбутнього

У нашому суспільстві мудрість знайти непросто. Айзек Азімов колись сказав: “Найсумніше в сучасному суспільстві те, що наука накопичує знання швидше, ніж суспільство накопичує мудрість.”⁴ На відміну від інформації, мудрість неможливо поширити через блоґи чи інтернет-чати. Ми сьогодні тонемо в океані інформації, і тому найцінніший товар у сучасному суспільстві - це мудрість. Без мудрості й глибокого розуміння суті речей ми приречені безцільно плисти за течією, відчуваючи внутрішню порожнечу, коли безмежна інформаційна свобода втратить новизну.

Але звідки береться мудрість? Частково - з аргументованих демократичних дискусій, у яких беруть участь ідеологічні противники. Ці дискусії часто безладні, неввічливі й завжди - бурхливі, але з їхнього гуркоту й диму народжується істина. В нашому суспільстві ці дискусії є виявом його демократичної природи. Як колись зауважив Він- стон Черчілль, “демократія - найгірша форма правління, за винятком усіх інших, які людство спробувало до цього часу”.⁵

Отже, демократія - непроста справа. Над нею треба працювати. Джордж Бернард Шоу якось сказав: “Демократія - це інструмент, який гарантує, що нами керуватимуть не краще, ніж ми того заслуговуємо.”⁶ Сьогодні інтернет, з усіма його недоліками й надмірами, поступово стає гарантом демократичних свобод. Питання, що колись обговорювались за зачиненими дверми, нині обговорюють і аналізують на тисячах веб-сайтів.

Диктатори живуть у страху перед інтернетом, з жахом уявляючи, що буде, якщо їхній народ повстане проти них. Сьогодні жахіття, що змальоване в романі Орвелла 1984, більше не загрожує людству, а інтернет з інструмента терору перетворюється на інструмент демократії.

З какофонії дискусій народжується мудрість. Але найпевніший спосіб спонукати людей до жвавих, демократичних дискусій - це освіта, адже тільки освічені виборці здатні ухвалювати рішення стосовно технологій, що визначать долю нашої цивілізації. Так чи інакше, люди самі вирішуватимуть, до якої міри варто розвивати ту чи іншу технологію і в якому саме напрямі, - але тільки поінформовані, освічені виборці здатні це вирішити мудро.

Прикро, але багато хто не має жодної гадки про ті величезні виклики, що постануть перед нами в майбутньому. Як створити нові галузі економіки, що мають прийти на зміну старим? Як підготувати молодь до майбутнього ринку праці? Як далеко варто заходити в генній інженерії людини? Як реформувати відсталу, неефективну систему освіти, щоб вона відповідала завданням майбутнього? Як протистояти глобальному потеплінню й розповсюдженню ядерної зброї?

Ключ до демократії - це освічені, поінформовані виборці, що здатні аргументовано й неупереджено обговорювати актуальні проблеми. Мета цієї книжки - допомогти започаткувати дискусію, яка визначить курс цього сторіччя.

МАЙБУТНЄ ЯК ВАНТАЖНИЙ ПОТЯГ

Отже, майбутнє в наших руках. Ніщо не визначене наперед. Шек- спір у трагедії Юлій Цезар написав: “Причина, Бруте не в зірках, а тільки в нас самих”. Або ж, як колись висловився - хай і менш красномовно, - Генрі Форд: “Історія - це здебільшого пусте. Це традиція. Нам не потрібна традиція. Ми хочемо жити сьогоденням, і єдина історія, яка чогось варта, - це та історія, яку ми творимо сьогодні.”⁷

Майбутнє схоже на величезний вантажний потяг, що мчить залізничними рейками в наш бік. За цим потягом - важка праця тисяч науковців, які винаходять майбутнє у своїх лабораторіях. Можна почути гудок цього потяга. Він проголошує: біотехнології, штучний інтелект, нанотехнології, телекомунікації. Однак дехто опирається: “Я надто старий. Я вже цього не осягну. Я просто ляжу на рейки, й нехай потяг мене переїде.” Тим часом молоді, енергійні, амбітні реагують інакше: “Візьміть мене на цей потяг! Це моє майбутнє. Це моя доля. Пустіть мене на місце машиніста”.