Фізика майбутнього

минулому сторіччі у нас з’явилися механічні піаніно, що грали мелодії, записані на великому круглому диску. Як і ці механічні піаніно, робот компанії Тоуоіа теж запрограмований. Однак відмінність полягає в тому, що робот компанії Тоуоіа спеціально запрограмований якнайреалістичніше імітувати всі пози й жести скрипаля-людини.

В Університеті Васеда в Японії науковці створили робота- флейтиста. Цей робот має в грудях порожні камери, що, як легені, дмуть повітря в справжню флейту. Він уміє грати доволі складні мелодії, такі, як “Політ джмеля”. Треба наголосити, що ці роботи не вміють створювати нової музики, але можуть позмагатися з людиною в умінні виконувати музику.

Робот-кухар і робот-музикант ретельно запрограмовані. Вони не автономні. Хоч ці роботи доволі складні порівняно зі старими механічними піаніно, вони все одно функціонують за тими самими принципами. Справжні роботи-покоївки і роботи- лакеї досі залишаються в далекому майбутньому. Однак нащадки цього робота-кухаря, робота-скрипаля і робота-флейтиста можуть колись увійти в наше життя й виконувати основні функції, що колись уважались суто прерогативою людини.

ЕМОЦІЙНІ РОБОТИ

До середини сторіччя ера емоційних роботів може бути в повному розпалі.

У минулому письменники вигадували роботів, що мріяли стати людьми й мати почуття. У казці Піноккіо дерев’яна лялька хотіла стати справжнім хлопцем. У фільмі Чарівник країни Оз Залізний Дроворуб хотів мати серце. А в серіалі Зоряний шлях: Наступне покоління андроїд Дейта намагався навчитися почуттів, розповідаючи жарти й з’ясовуючи, від чого ми сміємося. Насправді в науковій фантастиці ця тема з’являється знову й знову — що роботи можуть ставати дедалі розумніші, однак суть почуттів завжди залишатиметься для них недоступною. Колись роботи, можливо, стануть розумнішими за нас, як стверджують деякі письменники-фантасти, але вони не вмітимуть плакати.

Насправді, може, це й не так. Сьогодні науковці починають розуміти справжню природу почуттів. По-перше, почуття допомагають нам зрозуміти, що для нас добре, а що шкідливо. Переважна більшість усього, що є в світі, - або шкідливе, або не дуже корисне. Відчуваючи, що нам щось “подобається”, ми вчимося розпізнавати ту невеличку часточку предметів у середовищі, що для нас корисні.

Насправді кожне наше почуття (ненависть, заздрість, страх, кохання і т. д.) еволюціонувало мільйони років, щоб захистити нас від небезпек ворожого світу й допомогти продовжувати рід. Кожне почуття допомагає нам передавати наші гени наступному поколінню.

Важлива роль почуттів у нашій еволюції була очевидна неврологові Антоніо Дамасіо з Університету Південної Каліфорнії, який досліджував пацієнтів із травмами й хворобами мозку. У декого з цих людей був розірваний зв'язок між частиною мозку, що відповідає за мислення (корою головного мозку), і емоційним центром, що розташований глибоко в центрі мозку (мигдалиною). Ці люди були абсолютно нормальні, за тим винятком, що їм було складно виражати почуття.

Одна проблема стала очевидна відразу: ці люди не могли робити вибір. Купувати щось було кошмаром, оскільки всі речі для них мали однакову вартість, незалежно від того, дорогі вони чи дешеві, крикливі чи вишукані. Домовитись про зустріч було майже неможливо, бо всі дати в майбутньому здавалися їм однаковими. Ці люди наче “знають, але не відчувають”, як сказав Дамасіо.

Іншими словами, одна з головних функцій почуттів полягає в тому, що вони створюють для нас шкалу цінностей, щоб ми