Фізика майбутнього

знаємо, що не так уже й складно запрограмувати робота, який імітуватиме людські почуття, на які люди реагуватимуть.

Ці емоційні роботи з’являться в наших оселях. Вони не стануть нашими довіреними особами, секретарями чи покоївками, але зможуть виконувати якісь регламентовані процедури, що грунтуватимуться на евристиці. До середини сторіччя вони можуть мати інтелект собаки чи кота. Так само, як наші домашні улюбленці, вони виявлятимуть емоційний зв’язок зі своїм господарем, тож їх не так просто буде взяти й викинути. Ви не зможете розмовляти з ними розмовною англійською, але вони розумітимуть запрограмовані команди - мабуть, сотні команд. Якщо ви попросите їх зробити щось, чого не буде записано у них в пам’яті (наприклад, “піди й запусти повітряного змія”), вони просто зобразять здивування й розгубленість. (Якщо до середини сторіччя роботи-собаки й роботи-коти зможуть імітувати весь діапазон тваринних реакцій, які неможливо буде відрізнити від поведінки справжніх тварин, то постане питання, чи ці роботи-тварини справді мають такі самі почуття й інтелект, як звичайний собака чи кіт.)

Корпорація Sony експериментувала з цими емоційними роботами, коли виготовила собаку А1ВО (artificial intelligence robot). Це була перша іграшка, що реалістично виражала почуття господарю, хоч і примітивним способом. Наприклад, якщо погладити собаку АІВО по спині, він одразу починає вдоволено скімтлити. Він уміє ходити, реагувати на голосові команди і навіть якоюсь мірою вчитися. АІВО не може навчитися нових емоцій чи емоційних реакцій. (Проект припинили 2005 року з фінансових причин, але відтоді у нього з’явилась група прихильників, що вдосконалюють програмне забезпечення ЛІВО, щоб той міг виконувати більше функцій.) У майбутньому роботи-тваринки, що імітують емоційну прив’язаність до дітей, можуть стати звичним явищем.

Хоч ці роботи-тваринки й матимуть великий діапазон емоцій і створюватимуть тривалий емоційний зв’язок з дітьми, вони не відчуватимуть справжніх емоцій.

ЗВОРОТНА РОЗРОБКА ГОЛОВНОГО МОЗКУ

До середини сторіччя ми мали б подолати наступну віху в історії штучного інтелекту: зворотну розробку головного мозку людини. Науковці, розчаровані, що їм так і не вдалося створити робота з кремнію й сталі, тепер пробують застосувати протилежний підхід: розібрати мозок на складові, нейрон за нейроном - зовсім так само, як механік міг би розібрати двигун, ґвинтик за Гвинтиком, - а тоді змоделювати ці нейрони на потужному комп’ютері. Ці науковці систематично намагаються моделювати, як збуджуються нейрони у тварин, починаючи від мишей, котів - і далі вгору по еволюційній шкалі тваринного світу. Це чітко окреслена мета, і ми мали б її досягнути до середини сторіччя.

Фред Гепґуд із Массачусетського технологічного інституту пише: “Якщо ми дізнаємось, як працює мозок - як саме він працює, так, як ми знаємо, як працює двигун, - то нам доведеться переписати майже кожний текст у бібліотеці”.¹⁰

Перший крок у процесі зворотної розробки мозку - це зрозуміти його базову структуру. Навіть це просте завдання забрало вже багато часу й зусиль. У минулому лікарі й науковці визначали різні частини мозку під час розтинів трупів, не маючи, втім, жодного поняття про їхні функції. Все поступово почало змінюватись, коли науковці почали спостерігати за людьми з травмами мозку й зауважили, що пошкодження певних частин мозку призводить до змін у поведінці. Жертви інсульту й люди з травмами чи хворобами головного мозку виявляли конкретні зміни в поведінці, які можна було пов’язати з травмами у конкретних частинах мозку.

Найпоказовіша в цьому сенсі подія сталася 1848 року у Вермонті, коли металевий прут завдовжки 3 фути і 8 дюймів пройшов наскрізь через голову будівельника на ім’я Фінеас Ґейдж, коли той прокладав залізничну колію. Причиною цього епохального інциденту був випадковий вибух динаміту. Прут увійшов Ґейджу в щоку, розтрощив щелепу, пройшов крізь мозок і вийшов назовні з верху голови. Чоловік дивом уцілів після цього жахливого випадку, хоч одна чи й обидві лобні долі у нього