Вони самі хочуть бути добрими.
Це спричинило появу нової сфери з назвою “соціальна робототехніка”, що має на меті наділити роботів такими властивостями, які допоможуть їм інтегруватися в людське суспільство. Приміром, науковці в компанії
Проте однією проблемою всіх цих підходів є те, що найбільшим спонсором розробляння систем штучного інтелекту наразі залишається армія, і військові роботи спеціально розроблені так, щоб переслідувати, вистежувати й убивати людей. Легко уявити собі майбутніх солдатів-роботів, чиєю місією буде визначати представників ворожої сторони і знищувати їх з непомильною точністю. Довелося б уживати якихось надзвичайних запобіжних заходів, які б гарантували, що й ці роботи не підуть проти своїх господарів. Приміром, безпілотними літаками-роботами
Однак у майбутньому щораз більше грошей для розроблення роботів надходитиме від цивільного комерційного сектора, особливо з Японії, де роботів проектують так, щоб вони радше допомагали, ніж убивали. Якщо ця тенденція збережеться, то, мабуть, дружній штучний інтелект стане реальністю. При цьому сценарії головну роль у розвитку робототехніки виконуватимуть споживчий сектор і ринкові сили, отже, з’явиться потужний комерційний інтерес інвестувати в дружній штучний інтелект.
ЗЛИТТЯ З РОБОТАМИ
На додаток до дружнього штучного інтелекту є ще й інший варіант: ми можемо злитися з нашими творіннями. Замість того, аби просто чекати, коли роботи перевершать нас за інтелектом і можливостями, нам варто спробувати вдосконалити себе і стати суперлюдьми. Думаю, найімовірніше, в майбутньому ми переслідуватимемо одночасно обидві ці мети: створення дружнього штучного інтелекту і вдосконалення самих себе.
Цей варіант досліджує Родні Брукс, колишній директор знаменитої лабораторії штучного інтелекту Массачусетського інституту технологій. Він завжди був індивідуалістом, який розвінчував старанно виплекані, але застарілі ідеї й запроваджував інновації. Коли він тільки почав працювати в сфері штучного інтелекту, у більшості університетів домінував підхід “згори донизу”. Але галузь переживала застій. Брукс викликав деяке здивування, коли запропонував створити армію комахоподібних роботів, які б училися через підхід “знизу догори”, натикаючись на перешкоди. Він не мав охоти конструювати ще одного тупого й незграбного робота, який би пересувався з кінця в кінець кімнати кілька годин. Натомість він створював спритних “інсектоїдів”, що майже зовсім не мали програмування, але швидко вчилися пересуватися й оминати перешкоди методом проб і помилок. Брукс передбачав, що настане день, коли його роботи досліджуватимуть Сонячну систему, натикаючись дорогою на різні об’єкти. На той час це була дуже екстравагантна ідея, яку він виклав у праці
Однією з проблем науковець уважає те, що працівники в сфері штучного інтелекту наслідують моду й використовують парадигму, що популярна в конкретний момент, замість того, щоб мислити нетрадиційно. Приміром, він пригадує: “В дитинстві я мав книжку, в якій мозок порівнювався з телефонним комутатором. У попередніх книжках його порівнювали з гідродинамічною системою або з паровим двигуном. Пізніше, в 1960-х роках, він став цифровим комп’ютером. У 1980-х він став цифровим комп’ютером з паралельними процесорами. Мабуть, десь є така дитяча книжка, в якій сказано, що мозок схожий на всесвітню павутину...”26
