Наприклад, дехто з істориків зауважив, що Зіґмунд Фройд аналізував розум під впливом появи парового двигуна. Поширення в Європі залізниць у період від середини до кінця дев’ятнадцятого сторіччя істотно вплинуло на мислення інтелектуалів. Фройд змалював картину, де в мозку людини одні потоки енергії постійно змагаються з іншими, майже так само, як у паропроводах у двигуні. Постійна взаємодія між суперего, тобто підсвідомістю, й еґо нагадує постійну взаємодію між паропроводами в локомотиві. Якщо пригнічувати ці потоки енергії, то це може призвести до неврозу - аналогічно, якщо енергію пари закоркувати в замкнутому контейнері, то це може спричинити вибух.
Марвін Мінскі зізнався мені, що багато років дослідників штучного інтелекту заводила на хибний шлях іще одна парадигма. Оскільки багато з них — колишні фізики, то існує щось таке як “заздрість до фізики”, тобто бажання знайти єдиний уніфікуючий принцип, що лежить в основі всього інтелекту. У фізиці ми прагнемо вслід за Айнштайном звести фізичний усесвіт до кількох основоположних рівнянь, можливо, знайти одне коротке рівняння, яке б звело суть усього Всесвіту до єдиної зв’язної ідеї. Мінскі уважає, що “заздрість до фізики” спонукала дослідників штучного інтелекту шукати єдиного уніфікуючого принципу для свідомості. Однак, на його думку, такого принципу не існує. Еволюція навмання зліпила докупи різні засоби, що їх усі разом ми називаємо свідомістю. Розберіть мозок на частини - і ви виявите незв’язний набір мінімозків, кожний з яких призначений виконувати конкретну функцію. Він називає це “суспільством розумів”: свідомість - це насправді сума багатьох окремих алгоритмів і засобів, на які природа натрапляла випадково впродовж мільйонів років.
Родні Брукс теж шукав схожу парадигму, але таку, якої досі ще ніхто повністю не випробував. Він швидко зрозумів, що Матінка Природа й еволюція вже розв’язали багато з цих проблем. Наприклад, комар, що має лише кілька сотень тисяч нейронів, у дечому перевершує нашу найпотужнішу військову роботизовану систему. На відміну від наших безпілотних літаків, комарі, чий мозок менший від головки шпильки, вміють самостійно оминати перешкоди, знаходити їжу і партнерів. Чому б не повчитися в природи й біології? Якщо простежити за ходом еволюції, то легко виявити, що в мозку комах і мишей не було запрограмовано правил логіки. Ці істоти навчились орієнтуватися в світі й опанували мистецтво виживання методом проб і помилок.
Тепер Брукс працює над іще однією єретичною ідеєю, що викладена в його праці
Він пише: “Мій прогноз полягає в тому, що до 2100 року ми матимемо дуже розумних роботів усюди в нашому повсякденному житті. Але ми не існуватимемо окремо від них - радше, ми самі будемо частково роботами і з’єднані з роботами”.27
Він передбачає, що ми йтимемо до цього поступово. Сьогодні у нас відбувається революція в протезуванні - ми вживляємо електронні пристрої безпосередньо в тіло людини, аби створити реалістичну заміну слуху, зору та інших функцій. Приміром, штучна завитка вуха здійснила революцію в аудіології, повернувши глухим людям дар слуху. Ці штучні завитки з’єднують електронне “залізо” з біологічною м’якою речовиною, тобто нейронами. Завитковий імплантат має декілька компонентів. Іззовні вуха розташований мікрофон. Він приймає звукові хвилі, перетворює їх і передає по радіо сигнали імплантату, вміщеному всередину вуха хірургічним способом. Імплантат приймає радіоповідомлення і конвертує їх в електричні струми, які передаються електродами у вухо. Завитка розпізнає ці електричні імпульси й посилає їх у мозок. Такі імплантати можуть використовувати до двадцяти чотирьох електродів і працювати з півдюжиною частот - цього достатньо, щоб розуміти людський голос. На сьогодні 150 000 людей у цілому світі мають завиткові імплантати.
Декілька груп науковців шукають способів допомогти сліпим, створюючи штучний зір шляхом під’єднання камери до головного мозку. Один метод полягає в тому, щоб умістити кремнієвий чіп у сітківку ока і з’єднати з нейронами сітківки. Інший
