найрадше ходить певними дорогами ладотворця, лицаря і батька. А коли сни перегортає записані батьками карти у книгах буття, певно винесе із тієї глибини наверх старі скрижалі заповідей і поставить їх собі як завдання нове і достеменно творче. Бо у справжньому житті нічого не повторюється, воно оновлює форми старих правд і сповняє їх текучим змістом нових дій. Навіщо, отже, доброму звичаєві наперекір робити безладно і без пуття, коли можно з повним правом вважати його своїм, збагативши його власним почуттям ладу і глузду. Для цього треба жити в ритмі життєвої повноти, якій вже дуже багато недостає, коли день нинішній нагальне зривається із своєї основи і не пам’ятає матірнього “вчора”. Він певно не матиме і свойого “завтра”, коли осамітнений і самотній буде безнадійно борсатись у власній відірваності, аж вкінці, вичерпаний до краю, упаде на зрадливе ложе своїх оманних самозвеличних снів. Бо хто байдужий до голосів вічности в душі і, не йде за ними в минувшину шукати корення свого роду, той не прокинеться зі сну теперішньости і неї виросте в будучність. Його ще не торкнулися крила могутньої весни, якими змахнув пробуджений дух, і піднявся на високий лет, щоб звідтам бачити землю і дивитись у небо. Бо тільки снагою духа життя стається видуче і бачить далеко взад і вперед. Він знає більше, ніж може сказати нерозповита із сонних ослон теперішність існування, тому він здібний питати позад неї і творити вперед неї. Але горе тому, що проснувся нагальне і не зазнав першої радости духового народження, бо власне пробудився серед громів ночі і злякався челюстей пітьми. Страх, що стояв над його колискою, увійде в нього і вселиться в його душу злим демоном, щоб до кінця днів лякати страшним призначенням та гасити в ній кожний заблиск веселки, що променем кинулась у щілину розкаленої на двоє темности і там на одну хвилину зависла над морем пропасти: То розпач, туга і віра переплелися у знедоленій душі і родилась з неї веселкою, ах — якже сміливою, а водночас дитинне немічною проти царства ночі. Може злі сили в людині ведуть свій родовід від її несили змогти первородний страх у собі та зроджену серед ночі веселку розгорнути в ясний день життя. Бо в безнадійній боротьбі проти невпинного наступу потворних темнот мусіла людська душа згодом приспособитися до них, стверднути у злобі і статись сама злою. Зненавидіти свою безплодну тугу до радости і світла, стемніти до краю і піддатися демонові, панові ночі, що ось після довгого змагання зломив запеклий спротив дня і здобув нову душу в ряди своїх безпросвітних рабів. А вони ж не зовсім забули, звідки прийшли, вони теж пам’ятають свій безконечний нерівний бій із призначенням, і ті пекельні муки, що вогнем заливали серце, стигли тугими верствами в холоді ночі, давили душу і кам’яніли враз із нею. Яку відповідь дадуть вони, що носять в собі камінь неповинної кривди, своїй лютій долі, як не слово проклону і жагу помсти. І жадобою відплати розтоплять в серці камінь кривди в пекучий жар помсти, розіллють її жилами по всьому тілі, а її ядом запліднять мозок. Так родяться, з благого випадку, а може і теж і з невхильного призначення, всі местники, а між ними найдуться вже завсігди вибранці, що із своєї долі викують смертельну зброю, а з мізку викрешуть іскру лихого посланництва і найдуть для нього переконливі докази і рації. Свої руїнні думки і мстиві задуми обавлять новою вїрою і проголосять її широко світові. І не будуть довго чекати на її ісповідників. Бо нічого між людьми так швидко не приймається, як ворохобна проповідь і нічого в людських душах. не кільчиться так буйно, як посіяне в ній зерно злого чину. Мабуть земля людського буття найкраще родить те, що приймається і росте без більшого зусилля душі. Апостоли злої новини знають гаразд людські слабощі і нахили, тому не щадять принад і обіцянок, розкидають щедро дари життя і скарби світу, промовляють підлесно і спочутливе до людського честилюбства, і жадають від людини тільки її згоди, щоб все ними назване, показане й обіцяне сталося її власністю. Розкотистим рухом руки повести соняшним обрієм квітучого світу, навчити способів, як підійти сторожів і відкрити брами повних скарбниць, чого ж більше треба для цього, щоб голодних і спрагнених розкошів життя переконати в їх думці, що казковий світ існує для них, і вони можуть брати з нього собі досхочу, без усяких зобов’язань від себе. Так, найшвидший успіх між людьми мали завсігди змовники, які давали і дозволяли їм все, а в заміну не жадали від них нічого, окрім її потвердження, що так повинно бути, так буде для них добре.
В основі масових людських рухів або горів чистий вогонь святих почувань офірного серця і туги духа Божої Правди, або гриміла брутальна проповідь дозволеного безправства і безкарного злочину. Зайвим було б подрібно розвивати цю думку в історичному дзеркалі людського життя і культури. Воно недвозначно визначує наслідки і висліди та чітко окреслює їх родовідне обличчя. Наша доба в неймовірній мірі виявляла насилення темних сил людської природи, і цей етап можна в засаді вважати вже повно розгорненим, дарма, що в грядучих діях можлива ще яскравіша їх маніфестація, яка, однак, у якісному відношенні нічого сутньо нового більше не принесе. Другий етап проходитиме під знаком величного відродження людини, що ідейно опреться на невмірущих первинних силах і вартостях життя, притаманних природі вічної людини і явних в образі всіх її часів, культур і релігій. Грядучий вияв відродної волі матиме в назверхньому аспекті характер універсальної ідеї, наділі буде він внутрішньо доосновним спамятом і поворотом людей і народів до себе. Не завжди відокремлення і закостеніння в собі, але для творчого прояву своєї повної індивідуальности, устійненої духово в коренях вічного
