смерті?!
– Ти мені потрібен тут, Петре, – нарешті зміг вимовити гетьман глухим голосом.
Молодий Потоцький спалахнув:
– Але… Але… Я прохаю тебе! Слово гонору, немає для мене більшої винагороди, аніж віддати себе в жертву розгніваному Марсу на цьому полі слави. Адже ти сказав перед початком битви, що тут для всіх відкрито поле слави і честі. Слави і честі! Чому ж мені ти не надаєш нагоди здобути цю славу?!
Потоцький під'їхав впритул до сина і розчулено обійняв його.
– О, мій сину, єдина моя надіє! Ти став справжнім лицарем. Я можу лише пишатися тобою! Але повір мені, carissime,76 немає потреби віддавати себе в жертву…
На змиленому коні, вкритий бризками багна і крові на посічених латах, підскочив Бігановський.
– Ваша ясновельможність, люди не витримують, потрібні підкріплення!
Потоцький почервонів від люті.
– Що ви собі дозволяєте, пане хорунжий! Чому досі не розірвано хлопський вагенбург?!
Бігановський перевів дихання і спробував витерти струмочки поту, які стікали зпід шолому і заливали йому очі.
– Ваша ясновельможність, ми знесилені! Оберлейтенанта Мореля поранено, під паном Жолкевським вбито двох коней. Втрати угорців нараховують не менше третини від їхньої загальної кількості. Драгуни тримаються з останніх сил!
– Чого ж ви вимагаєте від мене? – Потоцький подивився на хорунжого, мов на павука.
– Гусарів! Удар гусарії спроможний виправити становище!
Потоцький рішуче покрутив головою:
– Чорти б вас взяли, Бігановський! Я не можу кидати в бій гусарію, доки не буде розірвано укріплення з возів! Не можу і не хочу!
І Петро Потоцький відчув, що саме тепер настала його зоряна година. Він зіскочив з коня, потрапивши залізними черевиками в руде, перемішане з крижаним місивом багно, і підступив до старшого Потоцького. Взяв його за стремено і покірно нахилив голову.
– Батьку, я готовий виконати це! Дозволь виступити моїй хоругві, і ти переконаєшся – ніщо для мене не головніше за славу отчизни і її гетьмана!
– Він правий, ваша милість! – підтримав молодого Потоцького хорунжий Скопецький, котрий під'їхав слідом за Бігановським. – Гусари рвуться в бій, тож дайте їм нагоду, вдаривши у вози кінською груддю, вкрити себе і вас славою. На правому крилі поки що лише шість рядів. Вози частиною поламано! Вирішуйте і дуже скоро ми привеземо до вас Павлюка,
