Хотин

- Накрили-таки мокрим рядном бусурмани!
Максим поволі піднявся і сів, голосно застогнавши.
Нарешті вдалося розплющити очі. Перед собою у сивому мороку побачив обличчя. В опухлому, вкритому синцями і чорною сукровицею виді годі було впізнати вродливого Кульбабу. Оселедець йому розкуйовдився і нагадував кущ болотяної тирси.
- Ти такий гарний, Андрію, - простогнав.
- Ти ще себе не бачив.
- Де ми?
- Чорт його знає, яма якась. Тут вони полонених тримають. Коли нас укинули, тут двоє поляків сиділо. То їх зранку на страту поволокли.
- А Микита де?
- А он, під стіною. Йому теж дісталось.
Під вологою глиняною стіною дійсно лежав заюшений кров'ю Непийпиво.
Відчуваючи біль у всьому тілі, Максим переповз до Микити.
- Микито, братику, чи чуєш?
Микита у відповідь застогнав.
- Живий, чортяка!
- Та живий, я дивився, - сказав Андрій.
- Анафемська мотузка, - почувся голос Микити, - гадав, що руки відрубали.
Він повільно звівся, спираючись плечем до стіни.
- Що будемо робити? - спитав одразу.
- Зараз нічого, хіба вночі. Ми якраз посередині бусурманського табору. Не проб'єшся, - спокійно відповів Андрій.
- До ночі ще дожити треба, - сказав Максим.
- Хоч мотуззя це кляте зняти! - Андрій відхилив голову назад, намагаючись роздивитися мотузки, які здавлювали руки.
- У мене в чоботі ніж... був! - Микита подивився на свої босі ноги.
- Атож. І в мене був, - сумно посміхнувся Андрій.
- Микито, перевертайся на живіт. Я спробую розгризти. А ти, Андрію, гризи мої пута! Потім тебе розв'яжемо, - зраділо мовив Горбоніс.
Микита перевернувся і, зціпивши від болю зуби, чекав, доки Максим розгризе мотузки на посинілих руках.
- Чорт забирай! Так діла не буде. - Максим сплюнув. - Треба гризти по черзі, мотузки міцні, як казна-що. Давай, Андрію, відпочивай, потім Микиту будеш звільняти.
Андрій у знемозі відкинувся на вогку глину. Прямо перед очима стирчав зі стіни шматок загостреного каменя.
- Стривай! Що це? - роздивлявся, наблизивши очі. - Хлопці, та це ж кам'яний келепок. Таким у давнину користувались. Я такий колись на Січі бачив. Старі люди казали, що їх наші люди ще тисячі років тому робили. Треба його дістати!
Максим скоса подивився на камінь.
- Йди, гризи. Знімемо пута, побачимо.
Через деякий час мотузка на Микитиних руках подалася. Він потер зап'ястя і почав неслухняними пальцями розв'язувати Горбоноса.
- Та не смикай, клятий, боляче!
- А ти думаєш, мені було не боляче?
- Дідько б тебе взяв! Та розв'язуй уже!
Третім розв'язали Андрія. Він одразу ж схопив крем'яний молоток. На блискучій поверхні вирізнялися рівненькі сколи, що ними прадавній воїн гострив свою зброю.
- Хоч одному череп проломлю! - зловтішно промовив Кульбаба, приміряючи до руки знахідку.
- Тільки й того, - задумливо подивився вгору Микита. - Може, ще щось вигадаємо?
Максим знизав плечима.
- Може.