тривожні звуки литавр, що збирали козаків на Раду. Звідусіль, обганяючи почет гетьмана, поспішали запорожці.
Коли до козацького кола вкотилася пишна польська кавалькада з Ополінським і Собеським на чолі, Сагайдачний уже стояв на вкритому килимами підвищенні. В руці тримав булаву. Гетьманська хоругва тріпотіла на вітрі, що посилився. Поляки спішились і залишили коней челяді. Виблискуючи панцирями, попрямували до Сагайдачного. Мовчки схилились у поклоні. Сагайдачний кивнув головою у відповідь. Поляки, за звичаєм, піднесли дарунки - турецьку шаблю й два італійські пістолі. Вислухали слова подяки.
- Від імені мого короля, коронного гетьмана, Сейму й свого власного хотів би мовити слово козацтву, - голосом, у якому бриніло почуття власної гідності, звернувся до Сагайдачного Собеський.
Сагайдачний помахом руки вказав на місце поряд із собою. Собеський, проминувши кілька сходинок, застиг. Оглянув притихлі лави багатотисячного війська. Після паузи почав, широко розкочуючи слова:
- Козаки! Славні лицарі запорізькі! Захисники отчизни! Звертаюся до вас як до одвічних оборонців віри християнської і захисників кресів48 Речі Посполитої.
Ваша відданість у нашій боротьбі проти агресії Османської Порти і Татарського ханства вже багато разів перевірялася на полях марсових, а хоробрість і військова сила достойні найвищої оцінки. За це корона не раз винагороджувала своїх дітей. Хоча у минулому у відносинах між короною і козаками були й темні сторінки, всепрощаюча рука його королівської милості щедро обдаровувала своїх вірних слуг, а пам'ять не обтяжувалася старими негараздами.
Так було досі, так, будемо вірити, буде і надалі. Навіть за короткий час цієї кампанії ви показали, що сказане мною не порожні слова. Чудеса хоробрості й умілі дії плечем до плеча із шляхетним лицарством принесли свої плоди - турків зупинено. Мало того, їх деморалізовано і пригнічено. Тисячі й тисячі бусурманів уже гниють у землі, а будуть лежати поряд із ними ще більше! Ми повинні бути разом!
Мене уповноважено завірити вас, що ні військо польське, ні ясновельможний гетьман, ні найсвітліший князь і королевич не мали наміру про щось домовлятись із турками без згоди на те наших союзників запорожців. Ось листи! - Собеський високо підняв у руці сувої паперу з важкими печатками. - У них найсвітліший королевич Владислав дає гарантії моїм словам. Прошу зачитати у колі і дати відповідь.
Військовий писар прийняв листи Владислава і Ходкевича і зачитав їх. У листах майже слово в слово повторювалося те, що сказав Собеський. У натовпі почав наростати гомін. Спочатку тихий шелест, потім гул, а потім і хвиля криків укрила майдан, на якому провадилася Рада.
- Брехня! Не слухайте їх! - кричали з одного боку.
- Зрадники! За службу нашу туркам продаєте! - лунало з другого.
- Що ти про віру заливаєш, кажи, на яких умовах із турками замирилися! - вирячивши очі, кричав старий козак, що вибіг наперед натовпу.
- То є неправда! Слово гонору! - відчайдушно відбивався Собеський.
- Кинути їх тут!
- Додому, досить!
- Коні передохнуть, що будемо робити? Геть звідси!
Пристрасті завирували ще сильніше. Окремі групи козаків полишили коло й почали ладнати вози. Ситуація загрожувала вийти з-під контролю. Крик лунав такий, що неможливо було розібрати ні слова. Собеський і Ополінський стояли під хоругвою і розгублено позирали на те, що діялося навколо. Такого розвитку подій вони, здавалося, не очікували.
Становище врятував Сагайдачний. Зрозумівши, чим може закінчитися Рада, він ще до її зібрання наказав гармашам спорядити три гармати. Тепер він махнув рукою, і ревіння натовпу заглушили один за одним три гарматні постріли. Після цього довбиші щосили загупали в тулумбаси. Хвилина за хвилиною галас почав стихати. Нарешті стих зовсім, якщо не враховувати неголосного шелестіння, що нагадувало сюрчання тисяч коників у степових травах.
Сагайдачний підняв булаву.
- Слухай гетьманського наказу! Зараз же припинити непослух! Ви на війні, скурвлячі діти, чи в шинку? На горло скараю, матір вашу туди... Це ще що за бидлятник?!
Тиша стала оглушливою. За хвилину Сагайдачний продовжив:
- Тож зараз же вибрати двадцять депутатів! Хіба звичай забули? Нехай ваші обранці вирішують усі питання, а не крики... Що не зрозуміло?
Пропозиція вибрати депутатів сподобалась, і козаки, розбившись на окремі партії, обговорювали кандидатури
Коли до козацького кола вкотилася пишна польська кавалькада з Ополінським і Собеським на чолі, Сагайдачний уже стояв на вкритому килимами підвищенні. В руці тримав булаву. Гетьманська хоругва тріпотіла на вітрі, що посилився. Поляки спішились і залишили коней челяді. Виблискуючи панцирями, попрямували до Сагайдачного. Мовчки схилились у поклоні. Сагайдачний кивнув головою у відповідь. Поляки, за звичаєм, піднесли дарунки - турецьку шаблю й два італійські пістолі. Вислухали слова подяки.
- Від імені мого короля, коронного гетьмана, Сейму й свого власного хотів би мовити слово козацтву, - голосом, у якому бриніло почуття власної гідності, звернувся до Сагайдачного Собеський.
Сагайдачний помахом руки вказав на місце поряд із собою. Собеський, проминувши кілька сходинок, застиг. Оглянув притихлі лави багатотисячного війська. Після паузи почав, широко розкочуючи слова:
- Козаки! Славні лицарі запорізькі! Захисники отчизни! Звертаюся до вас як до одвічних оборонців віри християнської і захисників кресів48 Речі Посполитої.
Ваша відданість у нашій боротьбі проти агресії Османської Порти і Татарського ханства вже багато разів перевірялася на полях марсових, а хоробрість і військова сила достойні найвищої оцінки. За це корона не раз винагороджувала своїх дітей. Хоча у минулому у відносинах між короною і козаками були й темні сторінки, всепрощаюча рука його королівської милості щедро обдаровувала своїх вірних слуг, а пам'ять не обтяжувалася старими негараздами.
Так було досі, так, будемо вірити, буде і надалі. Навіть за короткий час цієї кампанії ви показали, що сказане мною не порожні слова. Чудеса хоробрості й умілі дії плечем до плеча із шляхетним лицарством принесли свої плоди - турків зупинено. Мало того, їх деморалізовано і пригнічено. Тисячі й тисячі бусурманів уже гниють у землі, а будуть лежати поряд із ними ще більше! Ми повинні бути разом!
Мене уповноважено завірити вас, що ні військо польське, ні ясновельможний гетьман, ні найсвітліший князь і королевич не мали наміру про щось домовлятись із турками без згоди на те наших союзників запорожців. Ось листи! - Собеський високо підняв у руці сувої паперу з важкими печатками. - У них найсвітліший королевич Владислав дає гарантії моїм словам. Прошу зачитати у колі і дати відповідь.
Військовий писар прийняв листи Владислава і Ходкевича і зачитав їх. У листах майже слово в слово повторювалося те, що сказав Собеський. У натовпі почав наростати гомін. Спочатку тихий шелест, потім гул, а потім і хвиля криків укрила майдан, на якому провадилася Рада.
- Брехня! Не слухайте їх! - кричали з одного боку.
- Зрадники! За службу нашу туркам продаєте! - лунало з другого.
- Що ти про віру заливаєш, кажи, на яких умовах із турками замирилися! - вирячивши очі, кричав старий козак, що вибіг наперед натовпу.
- То є неправда! Слово гонору! - відчайдушно відбивався Собеський.
- Кинути їх тут!
- Додому, досить!
- Коні передохнуть, що будемо робити? Геть звідси!
Пристрасті завирували ще сильніше. Окремі групи козаків полишили коло й почали ладнати вози. Ситуація загрожувала вийти з-під контролю. Крик лунав такий, що неможливо було розібрати ні слова. Собеський і Ополінський стояли під хоругвою і розгублено позирали на те, що діялося навколо. Такого розвитку подій вони, здавалося, не очікували.
Становище врятував Сагайдачний. Зрозумівши, чим може закінчитися Рада, він ще до її зібрання наказав гармашам спорядити три гармати. Тепер він махнув рукою, і ревіння натовпу заглушили один за одним три гарматні постріли. Після цього довбиші щосили загупали в тулумбаси. Хвилина за хвилиною галас почав стихати. Нарешті стих зовсім, якщо не враховувати неголосного шелестіння, що нагадувало сюрчання тисяч коників у степових травах.
Сагайдачний підняв булаву.
- Слухай гетьманського наказу! Зараз же припинити непослух! Ви на війні, скурвлячі діти, чи в шинку? На горло скараю, матір вашу туди... Це ще що за бидлятник?!
Тиша стала оглушливою. За хвилину Сагайдачний продовжив:
- Тож зараз же вибрати двадцять депутатів! Хіба звичай забули? Нехай ваші обранці вирішують усі питання, а не крики... Що не зрозуміло?
Пропозиція вибрати депутатів сподобалась, і козаки, розбившись на окремі партії, обговорювали кандидатури
Вы читаете Хотин
×