Від товаришів козаки дізналися, що нічний напад був більш ніж удалим. Лише їхній курінь став багатшим на триста голів овець, двадцятеро коней і одну гармату. А що вже до лантухів з ячменем і просом, фур із сіном, то їх вистачить не менш ніж на тиждень. Ділили на загальній Раді й іншу здобич: посуд, шатра, багатий одяг і гроші, але змучені голодом козаки зараз про це навіть не згадували. Втрати Переяславського куреня були незначними: лише шістьох поранено та двох убито. Вбитими були Ковтун та старий Бульбанюк. Суворі козацькі душі знайшли нарешті спокій на полі бою. Обидва були справжніми січовиками без роду і племені, за якими якщо хто і заплаче, то це кобза... Найбільших втрат зазнав загін із полку Сагайдачного, що стримував розлючених турків і дав можливість відійти основним силам...
Не вагаючись, турки почали наступ. На цей раз ішли до обох таборів - польського і козацького. Як завжди, почали обстріл із гармат, щільно посипаючи ворожий табір смертельним градом ядер і гранат. Понад годину стугоніла і дибилася земля довкола козацьких шанців, укривалися завісою порохового диму порядки турецької армії. Величезні кулі з виттям розтинали повітря і проорювали цілі рови у вогкій землі, ущент розбивали укріплення й ламали вози. Полилася кров. Козацька армата відповідала, ведучи нерівну артилерійську дуель. Пороху не шкодували, у турків вдалося добре поповнити його запаси. Ефективність вогню оцінити було неможливо: турки щільно вкрилися димом власних гармат, але похмурі гармаші ні на мить не припиняли вогню, люто зиркаючи вперед з-під низько насунутих на очі шапок.
Трохи більше ніж за годину турки кинулися на приступ. Атакували козацький і польський табори з фронту і флангів. Над полем розляглось одвічне "алла".
З окопів загриміли постріли. Залп за залпом виривав із ворожих рядів цілі шеренги воїнів. Обливаючись кров'ю, передні падали, але задні переступали через їхні тіла і вперто йшли вперед. Ще мить - і дві сили зійшлися на окопі у шаленій борні. З ревінням, криком і стогонами люди били одне одного, кололи списами, стріляли у налиті кров'ю очі.
Найважче було у польському таборі, на який турки кинули ліпші свої частини. Яничари набігали цілими лавами і починали тіснити жовнірів усередину табору. Надлюдськими зусиллями піхотинці стримували ворога, але сили їхні слабшали. Вже цілі сотні польських вояків лежали на землі, і їм було однаково, хто візьме гору у війні, як було байдуже і все інше.
Помітивши важке становище, Ходкевич кинув на підмогу кінноту, яка одразу була втягнута в бій із татарами. Полк за полком губився у натовпах орд Джанібек-Ґірея. Татари не могли на рівних битися з панцирним та латним військом, але самим відтягуванням сил значно шкодили противникові. Зачувши близьку перемогу, яничари з потроєною силою кинулися на ворога. Повільно, але невідступно вони просувались уперед, залишаючи за плечима землю, встелену своїми і ворожими трупами.
Раптом у фланг яничарам ударив швидкий запорізький загін. Зі скаженим свистом і криками козаки вмить зім'яли лівий фланг противника. Тиск на поляків раптово послабився. Почуваючи себе у лещатах, які щомиті можуть стиснутися, турки повернули назад. Напад було відбито. Козаки, ховаючи коней від вогню артилерії, з'їжджали з окопа і зупинялися в обозі, щоби дати відпочинок коням і відхекатися самим.
До Хвилона Беркута, що командував козаками, підскочив на гарячому скакуні Любомирський. Він був спітнілий і похмурий, проте у голосі чулася подяка.
- Ви прибули вчасно. Дякую, козаче, за службу.
- Нема за що, одну справу робимо, - відповів Беркут.
Через кілька хвилин козаки почали відходити у свій табір. Вони зникли так само раптово, як і з'явились.
На місці залишився лише один вершник. Він зіскочив із коня і заходився оглядати його праву передню ногу, по якій стікала кров. У нозі, трохи вище коліна, стирчав уламок стріли. Максим Горбоніс, а це був саме він, вилаявся і озирнувся у пошуках води. Розумна тварина тихо поглядала на козака, цілковито довірившись господареві.
Неподалік, поблизу великого шатра з дорогої тканини, стояла велика бочка. Взявши коня за повід, Максим повів його до бочки.
У бочці дійсно була вода. Максим підхопив цеберце, що лежало поряд, і, сполоснувши, набрав води. Присів до коня, роздивився рану. Стріла була з трикутною рихвою49, зробленою так, щоб її неможливо було висмикнути з тіла. Доведеться проколювати уперед.
- Потерпи, Стригунчику, потерпи. Так треба.
Кінь стиха заіржав. Він, здавалось, усе розумів.
Максим вхопив уламок правою рукою, а лівою стиснув коневі ногу в тому місці, де рихва мала вийти на поверхню. Із силою натиснув. Кінь лише ледь чутно здригнувся, коли Горбоніс висмикнув закривавлену стрілу. Відкинувши її, заходився промивати рану. Потім дістав із кишені хустину і міцно перев'язав. Рвучко піднявшись на ноги, прямо перед собою помітив
Вы читаете Хотин
×