Хотин

- Не знаю, - відповідала вона.
- Я хочу, щоб ти посміхнулася!
- Зараз, любий. Зараз усе минеться. Це я з радості плачу. Я так за тобою скучила!
Максим, набираючи повні легені повітря, хотів кричати і сміятися. Хотів на весь степ кричати її ім'я, але не міг. Блакитні очі коханої тримали і не давали розкрити рота. Раптом з високої трави вилетіла велика біла качка і почала кружляти над закоханими. Вона підлітала майже впритул, голосно кахкала, широко роззявляючи плескатого дзьоба.
Максим розплющив очі. Качка все ще кахкала, із сухим стуком тріпаючи крилами. Піднявшись на возі, побачив Кульбабу, який бігав за наляканою птахою і ніяк не міг ухопити. Нарешті не витримав, вихопив шаблю і миттю стяв качці голову. Потріпотівши крилами, та затихла.
- Бісова птиця! Яцьку, йди здобич забирай, уполював ось... Кашовару віддай, - Андрій, сміючись, простягнув качку малому, що зразу ж прибіг до "батька".
- Тьху, чорт! Такий сон бачив! Що, тихіше не можеш? - Максим роздратовано дивився на Андрія.
- Вставай уже. Я он і м'яса до кулішу надибав. Лазила тут...
- Ех, такий сон! - потягуючись, мрійливо мовив Максим.
- Що, кобєту свою бачив? - Андрій дражливо посміхнувся.
- Пацан ти ще у цих ділах!
- Ой, а ти вже магістр!
Максим, бачачи що Кульбаба у настрої і його не переговориш, махнув рукою. Встав із воза і пішов умиватися до струмка, що дзюркотів неподалік.
Після сніданку від Віденського прийшов Микита. Він розповів, що у місті немає стільки пороху, скільки запросив Віденський у підстарости. Той пообіцяв, що будуть молоти, але на це піде не менше як три дні. Борошно, олію, овес і сіно почнуть відвантажувати вже сьогодні.
- То хоч відісплюся тут! - тільки й відповів заспаний Товкач. Він завжди дивував навколишніх тим, що міг спати день і ніч, встаючи лише тоді, коли кликали їсти.
- Може б то, до шинку піти? - задумливо мовив Андрій. - Дозволиш, Микито?
- Йди, хіба я тебе тримаю? Тут не війна...
- Стривай, я з тобою, - раптом сказав Горбоніс.
Почепивши на бік шаблю, Горбоніс намотав на вухо оселедець і одягнув шапку. Андрій мовчки очікував побратима, покусуючи зірвану травинку.
Проминувши гай, що в ньому був розташований табір, вийшли на великий майдан перед костьолом. Кілька монахів у чорних підрясниках дбайливо підстригали кущі перед дверима храму. Сонце вже піднялося досить високо й освітлювало високі дахи будинків. Козаки, з годину поблукавши містом, зайшли у погріб, що над його дверима висіла бочка і польською мовою було написано "Коляція".
Назустріч вибіг худющий рудий жид у засмальцьованому кунтуші й чорній шапочці. З-під неї виглядали пейси. Жид посміхався, розтуляючи грубезні губи, і руками вказував на брудні столи, що над ними горіло під стелею кілька свічок. Крім них, у шинку нікого не було.
- О, панове таки добре зробили, коли зайшли до Шльоми Шмулевича! Тут вони знайдуть, чим підкріпити свої сили!
Жид так енергійно вимахував руками, що влучив до лутки дверей і засичав від болю.
- Тю! І тут жид! - здивувався Андрій.
- А кого ти хотів побачити в Кам'янці у шинку? - Максим зняв шапку і сів на широку лаву біля столу.
- Пан правду каже! - улесливо посміхався жид. - Де поляк, там і жид. Пани гуляти хочуть? То в жида і горілка, і вино є. Пани голодні? То в жида і ковбаса, і риба. А якщо пани хочуть чогось надзвичайного, знайдуться такі страви й напої, що не соромно самому королю на стіл подати!
- Не треба нам того, що королю. Горілки давай. Сала давай, ковбаси, хліба.
- У цю саму мить зробимо! Прошу не хвилюватися. Пани військові будуть знати, що ліпше, ніж у Шльоми, їм ніде не буде!
Жид миттю побіг у низенькі двері, які вели до кухні. Через хвилину звідтіль долинули крики, що ними він підганяв служок.
Зверху по сходах загупали чиїсь ноги. Незабаром з'явилися дві кудлаті голови над потертими свитинами. Зовсім іще