Хотин

Утім, Андрій такими дрібницями не переймався. Обличчя Кульбаби вже почервоніло, очі заблищали, а жупан полетів на лаву: душно козакові, душно!
- Приставайте до нас, малі, слави лицарської добувати! На Січі не життя - едемський сад. Побий мене грім, коли брешу! Ось ви, один з другим, як день проживаєте?
Мирон знизав плечима.
- Як? Працюємо... З ранку до смерканку. Та мало з того користі... Тобто користь є, та не нам. Іноді й у свята Божі... А що будеш робити, коли...
- Мироне! - зиркнув на товариша Іван.
- А що? Не соромно, бо правда! Колись різками майстерності навчали, а тепер і батогом пояснюють, що та як. Хіба брешу?!
Іван опустив голову. Горбоніс помітив, що юнак густо почервонів. Руки нервово м'яли потерту шапку, родима пляма на щоці, яка була розміром з галушку, стала ще чорнішою, ніж раніше.
- Не сумуй, хлопче! - поплескав його по плечі. - Кожен сам будує свою долю. Кожен перед Богом єдиним має відповідь давати за діла свої. Не людині цього вимагати... Не людині, хлопче! Чи пан, чи старшина, а чи майстер ваш. Хочете в козаки, давай з нами до коша, під Хотин. А там подивимося, що з вас буде.
- Правду, братику, кажеш! Агов, малі, а що то ви не п'єте? Нумо, вляємо на душу козацьку оковитої!
Усі випили. Закусили салом і кислими огірками. Андрій витягнув із кишені шовкову хусточку, прикрашену тонким східним мереживом, і витер у неї масні руки.
- А у нас на Січі так, - мовив згорда, - приходь усі, хто в Бога вірує. Усяк бажаючий прибитися до куреня може жити і їсти там без питань та пояснень, навіть дякувати не треба. Ото й діла, що прийшов, увіткнув у землю ратище, повішав на стіну яничарку - і лежи собі хоч місяць, а хоч і три, - пий і їж, все готове. Тільки й роботи маєш, що встань та помолися Богові, а коли грошики є, йди в корчму пити горілку. А якщо хто скаже: "Даром хліб їси", то козаки зараз і накинуться: "А ти вже закозакувався, сякий-такий сину!" Таке життя наше. Як то кажуть: Січ - мати, а Великий Луг - батько.
- Добре у вас, панове... - тільки й протягнув Мирон.
- Та не зле... Шинкарю! Горілки козакам! - захмелілий Андрій із такою силою вдарив кулаком по дошках столу, що ті затріщали.
Рудий жид похапцем поставив на стіл глечик і кілька глиняних тарілок зі смаженим м'ясом.
У котрий раз наповнили чарки. Максим, який до цього здебільшого мовчав, глянув на парубків.
- Але в нас і життя малого варте. Не думайте, що тільки боки відлежувати доведеться. Козак гуляє - кров річкою. Братчики ні чужої крові, ані своєї не жалують. Багатьох уже в Царгороді, Синопі й Бахчисараї на кавалки рубано. І у Варшаві, і у Кракові палю ковтали, шкіру з них, із живих, здирали. Так ось.
- Ет! Раз матінка народила, раз і помирати! - хміль ударив підмайстрам у голову, і Мирон махнув рукою.
- Козак буде! - сказав Андрій. - Давай-но вип'єм!
Ударили келихами.
Час рухався неквапно, а запорожці раз у раз гукали жида з усе новими глечиками оковитої. Нарешті шинкар підозріло подивився на них і несміливо запитав:
- Пани козаки нехай не тримають зла на бідного жида, але чи мають вони гроші? Такі славні вояки можуть випити і діжку...
- Ти що, жиде, не бачиш, хто перед тобою! - ще раз гепнув по столі кулаком Кульбаба. - Тримай ось.
І він жбурнув під ноги шинкареві кілька золотих. Обличчя жида враз змінило вираз глибокої стурбованості на широку посмішку. Зігнувшись, він заходився збирати монети, а рот йому не закривався ні на мить:
- Ой, добрі пани лицарі! Ой, славні воїни! Справжній шляхтич і в бою хоробрий, і рукою щедрий. Слави вам, пани, та великих перемог! Та заходьте до бідного Шльоми Шмулевича, а він завжди таким славним панам радий...
- Та заткнись уже, собако нечестивий! Дай людям хрещеним поговорити! - не втримався Максим.
Жид уже підняв останнього золотого і, посміхаючись та невпинно б'ючи поклони, зник у бічних дверях. По сходах загуркотіли тяжкі кроки. Четверо селян, що приїхали до Кам'янця на ярмарок і мусили сидіти, ховаючись від татар, зайшли і сіли у протилежному кутку, під закіптюженою склепистою стелею. Шинкар виглянув і, скривившись, сховався. Через хвилину до новоприбулих підбіг хлопчина-служник, несучи у руках глечик із горілкою, хліб і цибулю.