Хотин

Андрій повернувся і побачив Сагайдачного, що, зігнувшись у сідлі, тримався за поранене плече.
- У Конашевича влучили! - крикнув ще раз той самий козак, котрий із закривавленою шаблею у руках кружляв навколо пораненого ватажка. Цієї самої миті куля влучила і в нього, і він, тримаючись за затягнуті синім сукном груди, важко сповз на землю. Кінь сполохано заіржав і залишився стояти біля вбитого господаря.
Андрій чвалом погнав коня до місця, де був Сагайдачний. Там побачив і Яцька.
- Треба тікати, пане гетьмане!
Сагайдачний відповів крізь міцно стиснуті від болю зуби:
- До лісу, молодці, там порятунок!
- Тримайтеся за мене, батьку, - Андрій підставив плече.
- Сам! - Сагайдачний люто зиркнув на Кульбабу і, вдаривши коня в боки, помчав до лісу. Андрій і Яцько кинулися за ним. Бій позаду вщух. Козаки донесхочу погуляли на кривавому весіллі і тепер лежали всі там, де їх застала смерть. Кожен забрав із собою кількох ворогів: у бою загинуло майже п'ятсот чоловік відбірної кінноти османів. Хтось кинувся, було, наздоганяти трьох утікачів, але на узліссі спинився: заходити у гущавину жоден з турків не наважився...

Андрій і Яцько пильнували Сагайдачного, а останні дві години Кульбаба їхав зовсім поряд із ним, боячись, що гетьман не втримається у сідлі. Сагайдачний час від часу майже непритомнів, але допомогти собі не дозволяв.
Кров цівкою юшила, заливала дорогий одяг і фарбувала у червоне білий бік коня.
- Пане гетьмане, так не можна! Треба спинитись і перев'язати вашу рану! - не витримав нарешті Андрій.
Сагайдачний поглянув на нього каламутними очима і нічого не відповів. Але потягнув за повід, зупиняючи коня.
- Добре, - промовив він згодом, - від бусурман, здається, відірвались.
Андрій миттю зіскочив з коня і допоміг гетьманові опуститися на землю.
- Зараз, батьку, зараз! - він повернувся до Яцька, - Яцьку, там десь наша торба. У ній горілка і чиста тканина, давай все сюди!
Андрій, намагаючись менше дошкуляти пораненому, розрізав ножем рукав і заходився розглядати рану.
- Що там? - підняв голову Сагайдачний.
- З пістоля вас, батьку. Куля, як горіх. Кістку роздроблено. Зараз промию і перев'яжу, а ви поки ковтніть, це вам сили додасть. - Він простягнув принесену Яцьком фляжку.
Сагайдачний зробив кілька ковтків.
- Добра оковита, козаче! Будеш?
- Ні, що ви! В поході не вживаю. Це так... На такий випадок, як зараз.
- Ну-ну! Не патякай. Випий і малому дай, нам усім сили додати не завадить.
Андрій, не сперечаючись, приклався до баклаги. Горілка обпікала нутрощі й справді долала втому. Простягнув Яцькові. Молодик, випивши, скривився й довго нюхав рукав свитки. Сагайдачний уважно роздивлявся свою скалічену руку. Куля пройшла навиліт, вирвавши на виході добрячий шмат живого тіла. Крізь рвані краї було видно поламану кістку. Він підкликав Андрія.
- Давай, козаче, в'яжи й будемо рухатися далі.
- Що ви, батьку! - замотав головою Кульбаба. - Вам перепочити треба!
Сагайдачний, тамуючи стогін, піднявся на ноги.
- Не мели дурниць, синку, я ще не таке на своєму віку бачив... Їхати треба!
Андрій кинувся до Сагайдачного, тримаючи в руках відріз білого полотна й чарку з горілкою.
- Сядьте! Поїдемо, як скажете, тільки зараз сядьте. Кров так і цебенить!
Сагайдачний опустився на повалене дерево й більше не сперечався. Мовчки позирав на Андрія, що вміло обробляв рану.
- А ти справний, дарма що молодий. Давно козакуєш?
- Восьмий рік.
- А як опинився?
- На Січі?
- На Січі.
- Та так, від татар утік, мурзака зарізав. Куди ще мав, як хату спалили. Батько на Січі був, та убили вже...