Хотин

- Ну, тепер бачу: житимеш! - засміявся Микита.
- А куди б я дівся? - посміхнувся у відповідь Максим.
Підійшов курінний, подивився на Максима.
- Що там, Максиме? - запитав.
- Та ось маю від яничарів подарунок.
- Терпи, козаче. Зараз пришлю до тебе отця Гавриїла, най на твої рани подивиться, може, мазь яку... А решта всі - на окопи! Турки ось-ось знову полізуть, кат їхній мамі... Півтора десятка з куреня не стало. Поранених два десятки, а сонце ще й не піднялося до півдня.

Від турецьких позицій уже вкотре гримнули гармати. Починався новий наступ. Сагайдачний з кількома полковниками стояв біля воріт окопу. Мовчки спостерігав, як на нього суне ворожа сила. Турки втретє за цей день ішли до козацького табору, не звертаючи уваги на страшні втрати. Придивившись, Сагайдачний зміг розгледіти гурт пишно вбраних вершників. Їхній одяг вирізнявся навіть на фоні дорогих кармазинів, оксамитів та шовків сипахів, що йшли перед ними.
- Подивися, Михаиле, чи не сам Осман? - запитав Дорошенка, що стояв поряд.
- Він, батьку, більше нікому. Охорони стільки, що самі наче військо. Піймати б до рук оте щеня... Ото б потішився!
- То хитра штука, піймати. Нам би хоч налякати, вже б користь була, як вважаєш?
- Та була б. Але як? Хіба разом з ляхами вдарити.
- Від ляхів допомоги не буде сьогодні. Треба щось самим думати. Може б, ото з боків зайняти, як підуть?
Сагайдачний рвучко підніс до очей далекозору трубу й уважно обдивився ворожі порядки.
- Доки в середині фронту їх притримають, великою силою набіжимо з боків. І тоді вже, не спиняючись, поженемо варварів до їхнього табору... Ех, ні! Мало нас... Якби рейтарів ще хоч із тисячу.
- Тисячу Ходкевич дасть! Сам поїду чолом бити! А чи витримає середина, якщо більшу частину козаків на боки перевести? Щоб не прорвались поганці у табір, біди нароблять.
- Витримають! - Сагайдачний говорив це цілком упевнено. - Там Низове Військо стоїть з Семеном Шилом. Ці встоять, хоч би всім кістки зложити... Ну, то давай, Михаиле, їдь до Ходкевича. Кажи що хочеш, а щоб рейтари були.
- Добре, батьку, намагатимусь!
Дорошенко вдарив острогами сірого огиря й швидко попрямував до польського табору.
Сагайдачний задумливо погладжував бороду.
- Дай Бог, дай Бог, - кинув він, дивлячись услід полковникові. Турки рівняли ряди, гарматний обстріл нарешті вщух. Вітерець із поля доносив сморід порохового диму. В голові Сагайдачного чітко та ясно вимальовулася картина майбутнього бою. Була можливість закінчити війну ще до заходу сонця...
Дорошенко повернувся досить швидко. Мовчки зупинив коня поряд із Сагайдачним.
- Ну що, - поглянув на нього Петро Конашевич.
- Будуть рейтари. Дві роти.
- Замало... Все ж добре, хоч тисяча.
- Не розумію я їх! Їдеш, просиш, немов мені більше за нього треба!
- Чого ти дивуєшся?
- Та нічого...
Турецькі лави охопило тривожне рокотання барабанів. Глухий гуркіт рухнув військо і одночасно з тим підняв зі звалища мертвих тіл перед окопом цілі хмари гайвороння. Зловісно каркаючи, ворони висловлювали обурення перерваним бенкетом. Одночасно з чорними зграями по полках полетіли джури з наказами Сагайдачного. Через лічені хвилини запорожці почали зміну позицій. Цілими тисячами відходили вони від середини табору, ущільнюючи оборону на крилах. Низовики так само чітко й швидко розтягнулися. Тепер вони відповідали також за ділянку оборони полків Севрюка та Зискаря. Шило тривожно поглядав на табір, що враз став таким малолюдним. Зброю до рук узяли всі, хто міг. Запорожці молились, як завжди перед важкою битвою.
Однак Осман на цей раз приготував несподіванку.
Чи то з наміром змінити безуспішну тактику, чи втомившись обламувати об козаків зуби, він спрямував вояків на польський табір. Поляки явно не сподівалися на такий розвиток подій, але досить швидко організували добре продуману оборону. Спалахнула активна рушнична дуель. Із боку турків вдарило кілька гармат. Над польським окопом здійнялися стовпи