Сльози по-своєму допомагають, поки ллються. Але рано чи пізно доводиться зупинятися, і однаково маєш вирішити, що ж робити. Коли Джилл припинила плакати, то зрозуміла, що потерпає від спраги. До цього вона лежала долілиць, і тепер сіла. Пташки припинили співати, тож довкола стояла бездоганна тиша, яку порушував тільки тихий, незмінний звук, котрий, здавалося, долинав здалеку.
Джилл підвелася та нашорошено роззир- нулася. Лева ніде не було видно, але довкола громадилося стільки дерев, що він міг спокійнісінько перебувати десь зовсім поруч, а вона б і не побачила. З того, що вона знала про левів, їх тут могло бути кілька. Але спрага вже геть замучила, тож Джилл зібрала в кулак всю свою хоробрість та пішла шукати воду. Вона навшпиньки скрадалася від дерева до дерева, щокроку сторожко озираючись.
Ліс був таким тихим, що визначити, звідки долинає звук, виявилося не складно. Він ставав щомиті виразнішим, і от, швидше ніж вона очікувала, Джилл вийшла на відкриту галявину та побачила прозорий, мов скло, струмок, що жебонів через дерен так близько від неї - лишень руку простягни. Та, хоч вигляд води змусив її відчути спрагу вдесятеро сильніше, Дхоїлл не кинулася вперед, щоб напити-
ся. Вона стояла так штивно, ніби обернулася на камінь, широко розкривши рота. І на те в неї була неабияка причина: просто на цьому боці струмка лежав лев.
Він лежав з піднятою головою та випростаними передніми лапами, ніби ті леви на Тра- фальґарській площі. Джилл одразу зрозуміла, що він її побачив, бо лев на якусь мить втупив погляд прямо їй в очі, а тоді відвернувся - ніби він знав її дуже добре і був про неї не надто високої думки.
«Якщо я побіжу геть, він навздожене мене за секунду, - подумала Джилл. - А якщо продовжу шлях, то опинюся просто у нього в пащі». Втім, вона однаково не могла ворухнутися, навіть якби спробувала, і не могла відвести від лева очей. Джилл не знала як довго це тривало: здавалося, минули години. А спрага стала вже такою нестерпною, що дівчинка відчула: ще трохи - і вона радо стане закускою для • лева, якщо тільки буде певна, що спершу зможе набрати повного рота води.
- Якщо ти хочеш пити, то попий.
Це були перші слова, які вона почула звідтоді, як Скрабб говорив з нею на краю прірви. Якусь мить вона роззиралася довкруж, ламаючи голову, хто ж це сказав. Тоді голос повторив:
- Якщо хочеш пити, підійди і попий, - і тут Джилл згадала Скраббові слова про те, що в цьому світі звірі розмовляють, та змикитила: з нею говорить лев. В кожному разі, тепер вона побачила, як ворухнулися його губи, а голос не був схожий на голос людини. Глибший, ди-
кіший та могутніший - такий собі важкий, золотий голос. Цей голос не позбавив її переляку, але тепер вона боялася зовсім інакше.
- Ти не хочеш пити? - спитав Лев.
- Я помираю від спраги, - відповіла Джилл.
- То пий, - сказав Лев.
- А можна мені... чи могла б я... чи ви б не згодилися відійти, поки я питиму? - спитала Джилл.
