Кривава осінь у місті Лева

Схоже, її власний страх вже благополучно минув.

«Дякую, Галю. Низький уклін, подружко».

—  То все твоя хвора фантазія, — прошипіла Ніна, ледве стримуючись, аби й самій не розпустити руки. Не хотіла вона цього. Нехай ця жилава напівсива жінка нині навіть зовні лише віддалено нагадувала ту маму, та в їхніх жилах все одно текла однакова кров — не дивлячись ні на що. Але Олена зовсім не збиралася заспокоюватися. Другий ляпас не примусив чекати, тепер вже по іншій щоці. «Здається, Христос мав на увазі дещо інше», — подужалося недоречно.

—  Ти мені ще суперечити будеш, гадюко? Сказано — поважай батька й матір своїх! Хоча що тобі заповіді Божі? Ти ж сама собі богиня, так?

Пазуриста матусина рука уп’ялася в її волосся й рвонула вниз. Ніна зойкнула від болю, а Олена цілеспрямовано потягла її до трюмо, мабуть, вирішивши використати його в якості імпровізованого вівтаря.

—  А ну, сповідуйся, суко, з ким грішила й по скілько разів? — Гребінці, ґудзики й рукавички полетіли геть, і Нінине обличчя опинилося притиснутим до лакованої дошки. — Сповідуйся Матері Малишко, доки ще є час для порятунку!

«Матір Малишко?Господи Ісусе!»

—  Мамо, мені боляче!

—  Тобі ще не так боляче буде. Чи не знаєш, що дано чоловіку й жінці сходитися лише для продовження роду? А ви, блудниці безсоромні, перед кожним страмовисько своє відкриваєте, а потім біжите до лікарів дітей своїх ненароджених із себе шматками витягати — аби й далі собі блуд чинити бездумно? Думаєте, ніхто вас не зупинить?

«Досить з мене», — вирішила Ніна. Зібравши останні свої сили, вона рвонулася убік і висмикнула волосся з материних пальців, а потім, різко розвернувшись, ударила її кулаком у живіт. Удар вийшов не дуже сильним, але Олена не була до нього готова й зігнулася навпіл, кашляючи й намагаючись вдихнути. Усі докори сумління кудись випарувалися — можливо, вони з’являться потім, але зараз у Ніні вирувала лише лють людини, яка достатньо довго терпіла приниження мовчки, аж допоки котел терпіння не вибухнув, розпліскуючи окріп. Вона ухопила Олену за комір і потягла в її кімнату так само безцеремонно, як щойно та тягнула свою жертву на заклання. Перетнувши поріг засміченої й просмерділої немитим тілом і якимись ритуальними пахощами кімнати, жбурнула неньку до протилежної стіни (завтра м’язи напевно наллються болем, але зараз вони зовсім нічого не відчували), вийшла геть і зачинила двері. Похапцем відшукавши на кухні грубезну, ще батьком залишену викрутку, вбила її в щілину між підлогою та нижнім одвірком Олениної спальні. Так надійніше. Можна бодай спробувати заснути, не боячись, що ця зміюка виповзе зі свого кубла, плюючись отрутою у славу Господа — того, яким його може малювати лише уява плазуна.

—  Я йду звідси. Завтра, — голосно оголосила Ніна, перевіривши на надійність свій імпровізований клин досить сильним посмикуванням. Мати по той бік дверей мовчала.

—  Назовсім, мамо. Ти мене чуєш?

У кімнаті щось писнуло і заворушилося.