Кривава осінь у місті Лева

—  Ага, чуєш. Це добре, — сказала Ніна зі зловтіхою, про існування якої в собі ще й досі не знала. — І що це означає для тебе, також тямиш?

За дверима почувся кашель, більше подібний до воронячого каркання.

—  От і молодець. Це значить, що ніколи, ні за яких обставин, що б там не трапилося і як би тобі не припекло, ти не дістанеш від мене жодної копійчини!

Якусь мить усе було тихо, а потім зі спальні донеслися невпевнені кроки, схожі на спроби бігуна-паралітика за будь-яку ціну перетнути фінішну пряму. Двері завібрували, та не піддалися — вочевидь, мати, що налягала на них своїми хирлявими грудьми, була зависокої думки про свою силу. Ніна в житті не повірила б, скажи їй хтось, що вона зможе сміятися в таку хвилину, — але нині вона аж зайшлася з реготу, до того кумедними їй видалися ці жалюгідні спроби звільнення Матері Малишко.

«Це істерика. Візьми себе в руки».

Що цікаво, мати мовчала. Не сипала прокльонами, не вмовляла, не закликала покаятись — просто раз у раз, з методичністю дятла стукала у двері всім тілом і зойкала — мабуть, від болю.

Ніні було все одно. Ніякого жалю вона не відчувала. Навіть до себе. Просто настав час зробити те, що вона мусила б зробити давно.

Ушитися з цієї божевільні якнайшвидше і якнайдалі, не озираючись.

—  Мені байдуже, що з тобою буде. Не смій мене шукати. Не смій лізти в моє життя! Більше я тобі цього не дозволю. А якщо зголоднієш — піди десь попрацюй. Це тобі лише на користь стане.

Ніна прислухалась — за дверима зарипіли пружини. Це означало, що дорога матуся опустилась-таки на своє ліжко, продавлене до такого ступеня, що його сітка майже торкалася підлоги, на кшталт гамака. От і добре.

—  Бог... тебе... покарає, — озвалася нарешті мучениця за віру. — Здохнеш десь... у канаві... сучко безсердечна.

Голос матері звучав на диво розмірено. Ті верескливі нотки, що супроводжували її вимогу покаятися, змінилися монотонним бубонінням. Така собі констатація факту.

—  Бог мене вже покарав. Хіба не ясно? Та я нарешті вирвуся з цього пекла. І що б там не сталося зі мною далі, це буде лише Божою ласкою.

Мати раптом закричала. Дико, страшно, без слів, наче безвинно забита тварина. Ніна фиркнула.

—  Побережи легені. Якщо маєш на гадці сусідів — вони вже давно звикли до твоїх лементів і на допомогу не прийдуть. Я сама випущу тебе ранком.

Крик не припинявся, він завис у повітрі і вібрував знайомими обертонами.

—  На добраніч, мамо, — солодко побажала Ніна і подалася до своєї кімнати.

* * *