поскребуха” і “Веселий зашморг” - характеризували його надзвичайно влучно.
Ми зупинилися в “Зашморгу” - тутешні умови здавалися більш-менш стерпними. Поселилися в двох окремих кімнатах; вибираючи собі номер, я купився передусім на вигляд з вікна: червоні череп’яні дахи, сторожова башта, синя стрічка ріки Вир’ї й на видноколі - сині шапки гір; незвичайно красива ця картина примирила мене з іншими незручностями готелю.
Вечеряли знову-таки нарізно - Шанталія спустилась до обідньої зали, а я лишився в номері й велів принести глек кисляку. Минуло півгодини - кисляку й досі не було; тоді я відправився вниз, щоб якомога переконливіше повторити замовлення.
В обідній залі було не так щоб людно, але дуже гамірно; моя супутниця сиділа за грубим столом, в оточенні справжнісіньких бандитських пик - і почувала себе, очевидячки, пречудово.
Перед Орою стояла цинова тарілка з курчачими кісточками; Ора сміялася, оголюючи рівні білі зуби. Праворуч пані Шанталію підпирав красивий парубчак, порослий ніжною підлітковою борідкою, убраний розкішно й без смаку; ліворуч від перелесниці розсівся величезний і товстий, неначе порохова вежа, молодик зі шрамом на лисій маківці й пов’язкою на вибитому оці. І Ору, і її супутників вряди-годи закривали від мене чиїсь широкі спини; якийсь час я роздумував, чи не слід підійти й утрутитись, та потім вирішив, що коли Ора сміється, значить, компанія її влаштовує, й нема чого мені вплутуватися не в своє діло.
Розваживши таким чином, я пройшов прямцем на кухню, і вже за хвилину сам хазяїн з витріщеними від жаху очима квапився по сходах угору, несучи перед собою на витягнутих руках важелезний глек із кисляком, а хазяйка, низько вклоняючись, запевняла, що відтепер будь-який мій каприз буде виконано моментально і точно. Зробивши певну виховну паузу, я повернув її носу колишній розмір і покинув службові приміщення, де, до речі, смерділо невимовно.
Події в обідній залі розвивалися своїм порядком: бесіда збагатилась ще й різаниною. Красивий парубок уже не сидів поряд із Орою, а танцював із оголеним клинком проти широкогрудого обірваного мужичка, з вигляду селянина; мужичок озброєний був чомусь величезним кривим кинджалом. Решта харцизів підбадьорювали суперників, припрошуючи їх хутчіше випустити один одному бебехи. Пані Шанталія хоч і не підбадьорювала, та дивилася з цікавістю й без усякого страху; досхочу натанцювавшись, парубчак пішов в атаку - граційно й легко, немовбито граючись. Скригнула сталь, але кривий кинджал виявився безсилим, і от уже мужичок трупом валиться на брудну підлогу, роблячи її ще бруднішою, і азарт збіговиська змінюється на заклопотаність - треба якнайшвидше прибрати… І, поки непевні люди бігають із ганчірками, парубчак повертається за стіл і підсувається впритул до пані Шанталії, і продовжує їй щось захлинаючись розповідати, а Ора загадково усміхається і слухає, і киває, і запиває вином…
Я придивився.
Парубчак був магом третього ступеня. Уродженим.
Номер Ори був навпроти мого - я почув, коли вона повернулася. Легкі кроки по коридору, ледь чутно скрипнули двері…
Посеред ночі білим усміхненим ротом висів місяць.
Минула хвилина… Друга… Третя…
