Двері номера навпроти скрипнули знову. Й одразу ж почулось негучне, вимогливе - тук-тук.
- Я сплю, - сказав я.
- Відчиніть, Хорте. Ви не спите.
Я поморщився й відчинив.
Ора була твереза й підібрана; щонайперше вона підійшла до розчиненого вікна й спрагло вдихнула нічне повітря:
- Премилостива сово… Я просто-таки задихаюсь. У моєму номері такий сморід… Вікно виходить на задній двір, це нестерпно…
- Ви для цього мене розбудили? - поцікавився я холодно.
- Ні, не для цього… - Шанталія потерла долоні й уміло виставила замовляння “проти чужих вух”. - Поки ви насолоджуєтесь краєвидом і споживаєте кислячок, я працюю й добуваю відомості…
- Бачив, - не втримався я, щоб не завважити.
- Нічого ви не бачили, - Ора осміхнулась, і я знову здивувався переміні, що сталася з нею. Печальна щира дівчина знов кудись ділась, поступившись жовчній гордовитій красуні. - Хлопчисько - син місцевої отаманші, під проводом його матусі ходить банда в триста людей, це половина всіх чоловіків у місті… Чим вони тут живуть, ви вже зрозуміли?
Я мовчав. Шанталія, утім, і не чекала відповіді - питання було риторичне.
- Щодо пана Марта зі Горофа… Відносини в городян із паном магом цілком ділові - вони годують його дракона. Дракон споживає по два бики щодня й одну незайманку раз на рік, навесні, в пору цвітіння яблунь… Що ви так дивитесь? Ви не знали, що дракони навесні мають потребу в незайманках?.. За це пан зі Гороф являє місту свою милість і не випускає дракона попастися на волі… Городяни, наскільки я зрозуміла, пишаються своїм паном зі Горофом й охоче йому служать. Місцеві поселяни вирощують бичків у немислимих кількостях, але м’ясо на столі бачать лише на великі свята - все йде дракону… Ну, й городянам, звичайно, теж перепадає, вони тут меткі… Ні дня не проживу більше в цьому хліві. Я не витримаю, Хорте… Завтра ж переїдьмо до зі Горофа? Він мене запрошував, пам’ятаєте, тоді, на балу…
- Можливо, - сказав я повільно, - можливо, вже завтра не буде ніякого зі Горофа, а буде труп… Я маю підстави думати, що саме Горофа нам доведеться покарати.
Ора помовчала; її мовчання було щільним, майже відчутним на дотик. Вона мовчала натхненно, як деякі співають.
Зітхання:
- Гаразд… Слухайте далі, Хорте… Декілька місяців тому з паном-магом Горофом сталася переміна. Тутешні носи почули її якщо не одразу ж, то дуже скоро. Зовні все залишається по-старому, та Гороф став похмурим понад міру. Рідко з’являється поза замком і гостей до себе не кличе. Раніше він полюбляв це діло - водив цілі делегації заможних городян подивитись на дракона, й аристократи з віддалених земель бували, і приїжджі зі столиці… Тепер не терпить товариства. Цілком може бути, що ця переміна пов’язана з тим королівським прийомом. Розумієте? Але, можливо, це звичайний збіг…
