Унизу, в обідній залі, гомоніли пізні гуляки - їхні голоси долітали ледь-ледь. Будинок був добротний, з товстими камінними стінами, з дубовими перекриттями, з важкими щільними дверима.
- У мене в кімнаті набагато краща чутність, - зі стражданням у голосі сказала Ора. - Вони горлають… не дадуть мені спати.
Нова переміна; сьогодні Ора міняла настрої, як міняють комірці. На місці енергійної, певної в собі магині постала слабка, утомлена, зніжена панночка.
І досить приваблива, треба сказати. Із запахом ніжної самочки тхора…
Тільки я в ці ігри більше не граю.
- Заради сови, Оро. Якщо хочете, лягайте на скрині, он там, у кутку…
Вона якийсь час міркувала, чи варто ображатись. Зітхнула - піднялися й опали тендітні плечі; подивилась на мене з благанням:
- Може, поміняємось кімнатами?
Я покривився:
- Завтра, Оро, важливий день. Я маю виспатися й почувати себе добре… І не треба ображатись.
- Еге ж, - сказала вона з незрозумілим виразом.
- Якщо вам заважає запах - напахтіть кімнату ароматом троянд. Якщо вам заважає шум - поставте магічну завісу…
- Я уже напахтила, - сказала вона після паузи. - Аромат троянд, змішаний із запахом гнилої капусти… Це щось нестерпне, Хорте. Інколи я так страждаю від власної безпорадності…
Тепер я мав її пожаліти й підбадьорити.
- Ідіть спати, Оро.
- Іду…
Від самих дверей вона озирнулась:
- Хорте, я, можливо, припустилася помилки… але заради діла. Я була занадто… можливо, занадто розв’язна з цими… Ви розумієте, інакше вони не розбалакалися б. Цей шмаркач… уявив собі сова знає що. Я боюся, як би він не вломився до мене в номер…
- То поставте захисне замовляння, - я починав не на жарт лютитись.
- А ви помітили, що він маг третього ступеня?
