Хлопчисько вже ломився в двері, точніше, в моє замовляння. Навряд чи в готелі був хтось, хто не почув цих ударів, та жодна сволота не схотіла показати носа. Нехай панове маги самі розбираються…
Аггей не помітив моєї появи - занадто захоплений був пробиванням того, що йому зроду пробити не дано було. На підлозі біля дверей стояли олійний світильник і закоркована винна пляшчина.
- Гей, хлопчику…
Хоч який тихий був мій голос - Аггей почув. Обернувся; ощирився:
- А-а-а, панок…
Наступної секунди в мою шию полетів кинджал. Треба віддати належне спритному шмаркачу - кидок був блискучий, навіть не знаю, зумів би я ухилитись чи ні…
Ухилятися я не став. Дозволив принципу пониженої вразливості показати себе в усій красі.
За дії замовляння “проти заліза” кинджал упав би на підлогу, наткнувшись на невидиму перепону. “Обмежена вразливість” спрацювала інакше: зброя повернулася проти агресора, і Аггей ледь не став жертвою власного кидка. Ну й реакція була в байстреняти: інший би тут і влігся з пробитим горлом…
Кинджал глухо вдарив у дерев’яні двері Ориного номера - та там і лишився. Аггей мигцем поглянув на колодку, що стирчала з дерева, на мене - і на предмет у моїх руках; ні, хлопчисько зовсім не був п’яний. А може, стрімко протверезів.
- Це - Кореневе замовляння Кари, - сказав я, так і сяк повертаючи бовванчика перед зблідлим парубійчиним лицем. - Ти знаєш, що це таке?
Знає, слава сові. Он як пополотнів; тим краще. Можна буде обійтися без довгої лекції.
Аггей задкував, відступаючи до сходів. Якби відвернувся я зараз - тільки п’яти затупотіли б…
- Не спіши… Підійди сюди.
Хлопчисько насупився:
- Ви, пане, не сильно лякайте… Нас тут… у мамки моєї… одного бовванчика на всіх не вистачить, їй’ не вистачить…
- Тобі вистачить, - прошепотів я, і холодок передчуття піднявся із живота вище, вище, ударив у голову, затопив цілком:
- На коліна.
- Чого?!
- На коліна, щеня. Карається такий собі Аггей без роду за грубе порушення нічного спокою…
