непроханого морочить… Так що… дякую, добрі люди, щасти вам у жаданнях і надбаннях…
І, фальшиво всміхнувшись, погнав коня геть.
Ми з Орою перезирнулись, потім вона сперлась на мою руку, і ми пішли - держачись гідно, прогулянковим кроком.
Дорога була звичайнісінька, ніякого замовляння тут і сліду не було, зате від замку віяло недоброю, чужою силою. Якщо зі Гороф - той, кого ми шукаємо… Так. Не до ладу пригадалось криваве око, яке поглянуло на мене з купки проклятих каменів.
Тепер камені мовчали. Визивним намистом лежали на Ориних ключицях, але слабка хмарка волі навколо них не посилювалась анітрохи.
- Вам не холодно? - спитав я, дивлячись на ямочку біля Ориної високої шиї.
- Можливо, це не він, - відповіла вона, і я здивувався, як влучно їй удалось витягнути з-під фальшивого питання справжнє, непоставлене. - У будь-якому разі краще з ним завчасу не сваритися, Хорте…
Я подумав, що Горофів синочок, третьоступеневий Аггей, міг уже встигнути пожалітись. Можливо, між ним і батьком існує магічний зв’язок… А може, Гороф зовсім не такий сентиментальний. Бігає десь бастард-розбійник - і хай собі бігає…
І знову Ора прочитала мої думки.
- Знати б, - сказала вона, закидаючи голову, щоб розгледіти краще зубчасту стіну. - Знати б, чи варто ловити Аггея, щоб Горофа шантажувати…
- Дивуюсь вашій підступності, - пробурмотів я без задоволення.
Міст було опущено, посеред мосту була примітивна пастка, розрахована, можливо, на цікавих селюків, але ніяк не на серйозного візитера. Ми навіть торкати її не стали - обійшли по краю мосту.
Як там згадувала ювелірша - замок, рів, міст? Дракон? Не так уже багато такої екзотики в наші дні, ось і клуб драконолюбів налічує всього дев’ять членів…
Налічував. Тепер, без Горофа - вісім.
Брама цілком була викувана зі світлої сталі, на правій стулці було грубо намальоване заплющене око. На удар дверного молотка брама озвалась мелодійним низьким гулом; спливло секунд п’ять, перш ніж намальоване око розплющилось: райдужна оболонка його виявилась червонаво-коричневою, а зіниця чорною, із тьмяним мерехтінням іскорки на дні.
- Ласкавий Марте! - щиро зраділа Ора. - Нарешті ми до вас дібрались! Здоров’я й довгих років вашій сові… Ваше запрошення погостювати у вас залишається в силі? Ви пам’ятаєте?
Око мигнуло. Спантеличено примружилося…
І заплющилося знов.
