людській шкурі, варте навіть таких незручностей, як, наприклад, мокрі підштанки. А зважившись, скинув куртку, сорочку, розстебнув пояс; повагавшись, поклав поверх одягу футляр із заклинанням Кари.
Ора старанно дивилася вбік. Я зняв штани, їжачись, увійшов у річку по кісточки. Є особлива насолода в тому, щоб не плюхатись одразу в холодну воду, а ось так, по волосинці, занурюватись, відчуваючи, як затопляє тіло - знизу вгору - приємна прохолода, як біжать по шкірі гострі, небридкі мурашки…
Я повільно зайшов по груди, потім не витримав - і пірнув. Сахнулася геть темна рибина, жабки здивовано заткнулись; випірнувши, я точно знав, що майстра камінчиків знайду й покараю. Нехай це не Гороф; нехай це хто завгодно, та хоч Ондра Голий Шпиль, але драконолюба ми відвідали не випадково - він знає щось про природу камінчиків, а значить, допоможе мені в пошуках, навіть якщо для цього доведеться взяти його замок в облогу. Невдача ще не означає поразки; час є. Ще чотири місяці Кара неподільно належить мені…
Я відчув, що потрапив у вир. Пірнув, вигріб убік, повернув до берега…
Сосни - точніше, їхні віддзеркалення - прекрасно зміїлись на хвилястій гладіні. І так само прекрасно тремтіли віддзеркалення безлічі людей, що безгучно наповнили берег.
Вони вийшли водночас зусюди. Їх було не менше кількох сотень; вони вийшли - і зупинились щільним півкільцем. Ора Шанталія відступила до самої води й виставила захист “проти заліза та дерева” - не завадить, проте й не особливо ефективно. Аггей усе ще бігав по колу, деякий час розбійники дивилися на нього хто з жахом, хто зі співчуттям, хто зі зловтіхою.
Мій одяг - і поверх шмаття футляр із заклинанням - лежали на піску, у повній досяжності будь-якого з розбійників. Ора, відступивши, не здогадалася захопити з собою такого цінного глиняного боввана; обставини змінилися так швидко, що навіть я роззявив рота - ненадовго, зате широко.
- Ма! - крикнув Аггей, усе ще бігаючи.
Серед розбійників показалася жінка. Тобто я спершу подумав, що це хлопчик; простоволоса, коротко стрижена, в якихось линялих штанах, у шерстяній накидці з торочками, у чоботах вище коліна, вона здавалася Аггеєвою ровесницею.
І я не одразу зрозумів, що саме до неї звернене було його розпачливе: “Ма!”
Вона подивилася спершу на Аггея, що й досі бігав, а потім і на мене - голого, мокрого, по груди у воді. Від її погляду мені зробилося холодно - це була не просто “ма”, а “Ма” з великої літери. І перед її очима мучили любого синочка, дитинку, беззахисну кровиночку. І що годиться за це мучителям - я прочитав у її погляді, і мені на секунду захотілося перекинутись видрою, кинути все й утекти на той берег…
Отаманша ступила вперед, спритно впіймала нестримного Аггея за комір, смикнула вбік; з того, як вона витягала сина з- під влади закляття, я одразу зрозумів, що їй і раніше доводилось мати справу з магами. Ну от; хлопчисько повалився на пісок, хапаючи повітря ротом, ноги його продовжували бігти вже в повітрі, та головні нитки замовляння було порушено, за декілька секунд парубок зможе нарешті відпочити…
А от цікаво, що за стосунки в них із Горофом, спитав я сам себе. Та ще й родина яка - маг, отаманша, бастард…
Пауза затягнулась. Розбійники стояли півкільцем, дожидаючи, що скаже їм худорлява маленька жінка з нерівно
