металеві бляхи на одязі не сприймалися заклинанням серйозно. Мій бар’єр пронизливо дзвенів, але пропускав беззбройних розбійників майже без опору.
Я відступив у воду майже по груди. Я збивав нападників некрасивими, сірими, але дуже ефективними блискавками.
Вони падали один за одним, але не думали відступати! Вони спотикались об тіла вбитих товаришів, але перли й перли; до мене тяглась щонайменше сотня беззбройних, та від цього не менш волохатих і загребущих лаписьк.
Со-ово! Та що вони про себе думають!
Я перекинувся на видру. Пірнув; поверхня води, підсвічена пожежею, колихалась над моєю головою, мов жовтогаряче шовкове полотнище. Я бачив розбійницькі ноги в чоботах - і фонтанчики піску, що здіймалися з дна за кожним їхнім кроком; де-де на мілині лежали неживі тіла, і вода навколо них каламутилась.
- Де він? Де? - запитував товстий спис із залізним наконечником, тикаючись у дно й розлякуючи мальків.
- Може, нехай собі? - обережно припустили хороші чоботи, з-за халяв яких тяглися вервечки райдужних бульбашок. - Нащо він нам здався?
Нерозбірливо закричала отаманша на березі, і власник хороших чобіт присів так, що я й якість штанів його зміг оцінити - штани, між іншим, теж непогані…
Чи випадає надступеневому магові рятуватися втечею від банди горлорізів?
Ціла моя Кара чи на неї вже хтось наступив?
Ні відповісти на ці питання, ні прийняти рішення я так і не встиг. Там, за жовтогарячою водною поверхнею, трапилося щось не зовсім зрозуміле.
Дикий скрик. Ще один; нерозбірливі прокляття, благання, шипіння; зникнув спис, утекли на берег хороші чоботи, і навіть одне з неживих тіл заворушилось, намагаючись піднятись.
Брудно лаявся Аггей.
- Кинь! Кинь! - горлала отаманша.
Я обережно висунув з води маленьку, темну, вкриту жорсткою шерстю голову.
Вони відходили! У паніці, тягнучи за собою поранених, не озираючись, вони відходили, і позаду всіх бігла стрижена жінка в линялих штанах…
Від чорного диму навіть видрі не було чим дихати. Над берегом упевнено розросталася справжня лісова пожежа; пора було йти, і йти через річку.
Я повернув людську подобу й вибрався на берег. Про всяк випадок прикрив себе заклинанням “проти заліза”; опустився навкарачки. Задихаючись і кашляючи, взявся оглядати нечистий запльований пісок - ось тут стояв Виделка, коли муляж Кари вивалився в нього з рук…
