Я повз, не розгинаючи спини. Зовсім поряд упала зайнята вогнем гілка; я просівав пісок між пальцями, я рив ями й зводив гірки - збоку могло б здатися, що Хорт зі Табор не набавився в дитинстві в пісочку…
- Ви щось загубили? - спитав Март зі Гороф.
Навіть не дивлячись у його бік, я вже знав, що це він і що стоїть за п’ять кроків од мене, і навіть приблизно здогадувався, що в нього в руках…
Я підняв голову.
Він стояв там, де я сподівався його побачити. І в руках у нього була моя Кара - ціла й неушкоджена.
Со-ово…
Треба було якось, по змозі тримаючись гідно, підвестися з колін. Захисток “проти заліза” і досі був на мені, та при бесіді з надступеневим магом користі з нього не було зовсім.
Обережно, стараючись не робити різких рухів, я перебрався в положення “сидячи навпочіпки”. І потім уже, обережно випрямляючи коліна, розігнувся.
- Як ся має ваша сова, пане зі Горофе?
Гороф зітхнув. Подивився на фігурку в своїх руках, перевів погляд на мене:
- Сова поживає прекрасно, дякую вам…
- Це ви переконали панів розбійників… піти? - спитав я сумирно.
Він серйозно похитав головою.
- Дивно, - сказав я, механічно витираючи руки об підштанки. - Мені здалося, що їх хтось дуже наполегливо переконав… і так несподівано…
- Я отримував ваші листи, Таборе, - сказав зі Гороф задумливо.
- Вам не здається, що ввічливіше було б відповісти?
Він знов похитав головою:
- Ні… Якщо негайно не загасити пожежу, у моїх володіннях станеться справжня катастрофа. Було б справедливо, якби той, хто цей вогонь запалив, постарався якнайшвидше загасити його.
- Мене спровокували, - сказав я й закашлявся від диму.
- Беріться за роботу. Загасіть пожежу.
- Мене неможливо примусити, - сказав я розлютившись. - Коли вже цей ліс належить до ваших володінь - вам би й потурбуватися про порядок. А поки орди розбійників нападають на чесних…
