- Заткнися, - сказав Гороф. Витримка все-таки полишила його; я бачив, як напружилися, здавивши статуетку, довгі білі пальці.
- Я зовсім не піддавав вашого сина тортурам, - сказав я примирливо. - Я… дещо перебільшив. Та до того ж ви нічого не зможете з нею зробити! Це не ваша Кара. Не ви її виграли. Не вам її вживати…
- Так, - сказав зі Гороф. - Застосувати я її не можу, та й не збираюсь… Але от закинути боввана туди, де він преспокійно пролежить ще чотири місяці, - я можу, Таборе. І я це зроблю.
- Не зробите, - сказав я й ступив уперед.
Гороф примружився.
Ні, він не переважав мене силою. Але я сьогодні вже добряче потратився, я втомився, я був злий і осоромлений, я був, урешті-решт, і досі в самих підштанках, а це не додає самовпевненості…
Зайняте вогнем дерево зашипіло, і нас із Горофом оповила хмара пари. Ми одночасно оглянулись; під кронами вогненного лісу стояла, розкинувши руки, Ора Шанталія. Гасила, у міру сил, пожежу, яку я вчинив.
А сил у неї було зовсім трохи.
Гороф знов подивився на мене. Недобре подивився; не спускаючи очей, запакував глиняну фігурку до шкіряної сумки з двома ременями, закинув за спину. Повернувся, попрямував до Ори - і вогонь одразу ж ніби зніяковів, дим порідшав, зате білої пари додалося…
Якийсь час я стояв і дивився, як вони гасять вогонь.
Потім заходився засипати піском запалену траву й упалі гілки. Я хотів продемонструвати Горофу добру волю, не витративши при цьому ні крихти магічних сил. Які, я відчував, сьогодні ще знадобляться.
Пожежа потроху здохла.
Сосни біля берега набули моторошного, неживого вигляду. Димилися чорні кущі; було вже майже темно, і денним зором я не міг розглядіти ні Горофа, ні Ори в її чорній сукні.
Страшенно хотілося пити. Але напитися з річки, в якій усе ще мокли двоє розбійницьких тіл, я не схотів.
Усього двоє? Мені здавалось, що своїми блискавками я перебив не менше півсотні…
Я підтягнув одного з розбійників до берега. Перевернув на спину; Виделка. Тепер, після смерті, йому можна було дати років сімнадцять.
Сово-сово…
Я раптом зрозумів, що мені холодно. Що я просякнув димом, що я майже голий, що я вбивця, що я невдаха; побачений нічним зором, димився коричневий ліс, дивився в небо мертвий парубійко біля моїх ніг, а в темно-бежевому піску тут і там виднілись камінчики-самоцвіти з очима та мордами - моя розграбована колекція…
