Ми чекали; хвилина йшла за хвилиною, і глиняний бовванець, якого я обхопив долонею впоперек тулуба, переймав тепло моєї долоні. Якщо там, за брамою, зустріне нас майстер камінчиків - тільки на Кореневе замовляння й можна покладатись.
Розлігся несвітський скрип. Збоку, під дверним молотком, прочинилася крихітна, на карликів розрахована хвірточка; з хвірточки боком вибрався Март зі Гороф власною особою - щуплий чоловік років сорока, той самий, на якого я звернув увагу на королівському прийомі. Щоправда, тоді на його плечі не було сови, а тепер сова була - велика, кругла, гачконоса.
Ліве око Горофа було сіре, праве - темно-сіре, майже чорне. Шкіра здавалась неприродно білою й дуже тонкою. Від крилець носа до кутиків губ тяглися глибокі складки.
Уважний погляд - на нас із Орою, на муляж у моїй руці, на кольорові камінчики, які прикрашали Орину шию. І знов на муляж; сова на плечі зі Горофа точнісінько повторювала його погляд.
- Панове, - заговорив нарешті Гороф, і голос у нього виявився тихий і глухуватий. - Пані Шанталіє… Я змушений відкликати своє запрошення назад. Хай той, хто вас послав, приходить сам… Я сильно сумніваюся, що за всіма цими іграми в камінчики ховається всього лише надступеневий хлопчисько зі своєю подружкою. Прощавайте…
За силою він був рівня мені. А може, ні. Можливо, він був сильніший. Що коли він просто розвернеться й піде?!
- Хвилиночку, пане зі Горофе…
Він подивився просто мені в очі:
- Хлопчику… Я розумію, що ти носишся зі своєю Карою, як сова з копієчкою. Але сам ти прийшов до мене під захистом свого бовванця, а жінку привів голісінькою, нехай пробачить мені пані Шанталія. Мені залишається тільки повторити: хай ваш хазяїн приходить сам. Якщо ви спробуєте набридати мені, я змушений буду…
- Ми неправильно одне одного зрозуміли, - швидко сказала Ора. - Запевняємо вас, пане зі Горофе, за нами ніхто не стоїть… Більше того, певний час тому ми були майже певні, що хазяїн кольорових камінчиків мешкає в цьому замку.
Зі Гороф дивився на неї так довго й пильно, що муляж у моїй руці зробився слизьким від поту.
- Значить, ви справді не маєте до цього жодного стосунку, - сказав нарешті Гороф, і в його голосі прослизнуло розчарування. Я раптом зрозумів, що й мене за секунду охопить подібне почуття: хибна тривога, весь шлях пройдено марно, майстер камінчиків тут не живе.
А з другого боку - моя влада залишається при мені ще на деякий час. Влада…
Далі все відбулось майже без моєї участі. Права рука зручніше вхопила муляж упоперек тулуба, тим часом як ліва взяла потвору за голову - так, що вказівний палець опинився просто на глиняній потилиці.
Різнокольорові очі Марта зі Горофа зустрілися з моїми. Повні зверхності, холодні, зневажливі; я плотолюбно осміхнувся.
