- Однаково що сумувати за торішнім снігом, - хмикнув я.
У цю мить ми приїхали. Візник натягнув віжки; розплатившись, я зіскочив з підніжки й допоміг вибратись Орі.
Вивіска над величезною похмурою будівлею казала: “Дорожні карети. Диліжанси. Подорожі та поїздки”.
Нижче була маленька мідна табличка, прикрита захисним серпанком, так що прочитати її міг тільки маг не нижчий за другий ступінь: “Далекі перевезення. Терміново. Дорого. Тільки для магів”.
Ми ввійшли.
Стіни просторої контори розписані були пістрявими морськими пейзажами, парковими краєвидами й підкреслено- зловісними замками; над усім цим ширяли, дико крутячи колесами, череваті карети з силуетом хижої пташки на боках. На одній із картин я впізнав короля - в усякому разі, фігурна борідка й опуклі очі вийшли в художника дуже схоже. Король стояв перед розчахнутими дверцятами карети і, здається, теж збирався пуститися в далекі мандри, в усякому разі, нога його була оптимістично занесена над підніжкою.
У конторі було людно. Хтось, подібно до нас, розглядав картинки на стінах, хтось гортав грубезні фоліанти на низеньких столах, хтось півголосом розмовляв із круглим віконцем у дальньому кінці контори.
- Схаменіться! - долинуло до мене. - Якщо ви підете пішки, то взагалі не заплатите ні монетки, хіба що в’їзний податок… До речі, ви знаєте, скільки там беруть за в’їзд?
- Панове, вам праворуч, - ввічливо повідомив хлопчик, який відчинив нам двері.
Праворуч - і вниз - вели вузенькі сходи, теж прикриті серпанком проти чужих очей. На нижній приступці сиділо не ховаючись охоронне замовляння.
- Як усе це таємничо, - насмішкувато пробурмотіла Ора. - Хорте, ви певні, що ми зможемо розплатитись?
Оксамитова занавіска відхилилася перед нами сама собою.
Зменшена копія горішньої контори. Ні душі; замість ремісницького розпису стіни тут укриті були тьмяними гобеленами.
- Панове, здоров’я вашим совам, - з крісла назустріч нам піднявся зовсім ще молодий, молодший за мене, парубок. Праве його око було зелене, ліве - каре. - Радо допоможемо вам у вашій подорожі, хоч би якою далекою вона виявилась… Мене звуть Лан зі Коршак, або Коршак-другий, а мій батько - хазяїн контори… Чим ми можемо вам допомогти?
Він був вроджений першого ступеня. Надзвичайно вихований, акуратний, підібраний юнак.
- Ми хочемо здійснити невелику подорож до так званої Мармурової Печери, - сказав я якомога недбаліше.
Юнак не здивувався - в усякому разі, не подав знаку.
