Я подумав, що вона жодного замовляння не витратила на вдосконалення зовнішності. Що все, чим наділили її мати й природа - і занадто тонкі губи, і занадто жорстке солом’яне волосся, - вона зуміла зробити справді своїм, особливим і тому красивим.
- Таж я й приїхала до вас, бо мені було страшно, - сказала вона майже пошепки. - Ви, я знаю, не дуже мені повірили… Усім моїм розповідям про погляд у потилицю, про почуття, ніби за тобою спостерігають… Зізнайтесь, ви не повірили?
Ніколи б не подумав, що Ора здатна чогось боятись. Не розігрувати страх, а боятись насправді; мені здавалося, вона хоробріша за мене самого.
- Не знаю, - сказав я після паузи. - У мене в самого був момент, коли ці камінчики, здається, подивились на мене…
- Камінчики, - сказала Ора. - Їх уже двадцять два. Недобре число.
- Камінчики перемогли розбійників, - сказав я зі смішком.
- Їх двадцять два, - повторила Ора насупившись. - Знаєте, Хорте, хоч би ким був пан препаратор… Треба камінчики зберігати нарізно. По дві штуки, по три… Кожний камінчик - клаптик магічної волі, і, з’єднуючись, вони можуть…
Вона замовкла, даючи мені можливість самому закінчити думку. І повірити при цьому, що саме мені вона першому спала на думку.
Ми найняли кімнату в чистій, відносно заможній оселі і цілий вечір присвятили вправам із шукачками.
- Проживання Ондри Голого Шпиля, - бурмотіла Ора. - Чітка відповідність.
Шукачка, схожа на слабенького червоного коника, зарилася в тремтливі сторінки. Жодної позначки; шукачка вибралася з книги й здохла на гірці таких самих створінь, які не впоралися із завданням.
- Місце мешкання Ондри Голого Шпиля, - бурмотів я.
Нова шукачка. Новий вітерець від швидко перегортуваних сторінок; нічого.
- Може, не називати прізвисько? - стурбовано спитала Ора. Я знизав плечима:
- Місце перебування Ондри…
- Будинок, де мешкає Ондра…
- Де живе Ондра…
- Адреса Ондри…
- Де знаходиться Ондра…
