Подібно до того, як жінка, піднявшись із постелі, якнайперше дивиться в дзеркало, Ора найперше знайшла в сабаї себе. Насупилася, розбираючи дрібні літери; ображено підібрала губи:
- “Шанталія, Ора. Призн. маг 3-го ст.”. Небагато ж…
- Сабая скупиться на слова, - сказав я, мимоволі перепрошуючи. - Якби вона була трохи говіркіша - ми дізнались би більше про Ондру Голого Шпиля. Наприклад, де його шукати…
Ора помовчала, зсунувши брови, роздумуючи. Я піймав себе на тому, що терпляче жду. Хочу почути, що вона скаже, яку подасть ідею…
Замість цього вона запитала:
- Як довго вам залишилось володіти Карою? Більше трьох місяців, адже так?
Я підтвердив. Вона задумалася знову.
- За три місяці й волосинку в матраці можна знайти, - сказав я невпевнено.
- Можливо, - Ора зітхнула. - Хорте… Я ризикую здатися занудою, та краще бути в’їдливою, ніж дурною, правда ж?
- Не певен, - сказав я.
- А я певна, - пробурмотіла Ора. - Зважмо наші сили… ваші сили, Хорте. Тепер ви знаєте, кого шукаєте… Сабая допоможе вам у пошуках. Ваша зброя - Кореневе замовляння Кари, це багато, та все-таки не досить. Зібрані докази - колекція самоцвітів… які в найурочистішу мить можуть зрадити вас. Наприклад, перетворитись на купу гарячих вуглин…
- Хвилиночку, - сказав я.
Ора підняла брови:
- Що?
- Вони справді перетворювались на вуглини? Гороф нічого не придумав, не перебільшив?
- Ні, - сказала Ора після паузи. - Не зовсім. Не просто на вуглини… Ті з розбійників, хто встигнув сховати камінчики, на секунду ніби з’їхали з глузду. Так, кричали, дерли на собі одяг… від них була така хвиля паніки, що…
- Значить, майстер камінчиків вирішив допомогти мені впоратися з розбійниками? - спитав я.
Ора мигнула.
Тепер на ній не було косметики. Не було різнокольорових тіней на повіках; очі її були зовсім однакові, глибокі карі очі кольору молочного шоколаду.
