- Ну де ти застудився? Де ти міг застудитись?!
Син винувато стенав плечима. Лоб у нього палав; долаючи ніяковість, Юля обійшла сусідів, шукаючи градусника.
У третій за рахунком квартирі її прохання вволили. В Аліка виявилось тридцять вісім і п’ять.
Юля сиділа на краю дивана - руки опустились до самої підлоги. Усе змінилося вмить - замість довгого вільного дня, замість походу до парку або на пляж тепер було лікування, аптека, полоскання, і треба ж іще й сніданок приготувати, й пообідати…
- Заспокойся, - м’яко сказав Стас. - Припини паніку, на тебе ж дивитися страшно. Нічого особливого не сталось, у мене в дитинстві знаєш які ангіни бували?
Юля мовчала. У неї теж бували ангіни.
Стас сходив до аптеки. Приніс три пляшечки різних настоянок для полоскання, м’ятні цукерки, жарознижувальний засіб і лимон; Алік зі страдницьким виглядом пополоскав горло.
- Де мої плавки? - стурбовано спитав Стас.
- На мотузці… - автоматично відповіла Юля. - Зажди… Ти куди?
- Ми домовилися з Олексієм.
- Таж Алько…
- З Альком можна прогулятись. Йому навіть корисно - на сонечку… Нехай поїсть - і погуляйте.
- Таж у нього температура! - розгубилася Юля. - Йому лежати…
- Температуру збий… Та що ти дивишся на мене, як Му-му на Герасима? Нічого страшного не сталось! Дитина застудилась. Ліки я купив…
Смерділо оцтом.
Уся квартирка просмерділа оцтом; лимон, наполовину вже з’їдений, валявся на тарілочці посеред строкатої церати. Посеред старої, липкої церати кухонного столу…
В Аліка було тридцять дев’ять. Жарознижувальний засіб не діяв; Юля сиділа біля ліжка, методично опускаючи ганчірочку в тазик із оцтом, віджимаючи і протираючи блідий лоб під липкими пацьорками світлого волосся.
- Ма, мені нудно, почитай…
- Зараз. Зараз, я думаю, треба вирвати аркуш із зошита, склеїти будинок з вікнами, і хай паперові люди в ньому живуть…
- Ма, горло…
