жорстоких видінь, галюцинацій… Й одразу - я стою на мосту перед власним замком. Арс зустрічав мене… Нічого ще не розуміючи, я пройшов до себе. І коли подивився на пісковий календар… Ми пішли перевіряти сильця у вівторок, а повернувся я в суботу.
- Одежа чиста, і їсти не хочеться, - припустив я.
Гороф кивнув.
- Арс - це дракон? - спитала Ора.
Гороф хворобливо всміхнувся:
- Так… Ось. Я подивився на себе в дзеркало й побачив оце, - він торкнув пальцем камінь. - Він висів на звичайнісінькій суровій нитці… Я одразу відчув чужу силу, та зрозуміти нічого не міг. Смерічка зникла… Я викликав Аггея - я завжди його викликаю, коли мені потрібні новини, - і той сказав, що у вівторок увечері Смерічка прийшла на заїжджий двір із саквояжем, при грошах, найняла повозку й поїхала собі… Він припустив, що Смерічка підсипала мені чогось у воду, обікрала і втекла. Я сильно побив Аггея… за таке припущення. Але потім усе-таки перевірив скарбницю. Ні монетки вона не взяла! Тільки те, що я дарував їй, на кишенькові витрати.
Якийсь час ми чекали, поки Гороф вирішить продовжувати. Мовчали, боячись відлякати його відвертість.
- Я вивчав цей камінь і так і сяк, - Гороф зітхнув, - та й досі нічого не розумів… Я відчував себе… не так щоб погано, але якось розгублено… через те що я втратив Смерічку, так мені тоді здавалось. А потім я помітив, що Арс… Мені складно пояснити це вам, тим, хто ніколи не водився з драконами. Ніколи не були членами драко-клубу… Річ у тому, що між драконом і хазяїном існує тонкий зв’язок, специфічний; дуже грубо його можна схарактеризувати, як розуміння й прихильність. Так от, цей зв’язок між мною й Арсом… Ви зрозумійте, довгі роки Арс був єдиною близькою мені істотою… цей зв’язок порвався. Не поволі - одразу. Арс перестав бути моїм драконом. Він став чужою істотою, чудовиськом, неприємним і небезпечним. І він одразу вловив це змінення, став агресивним, відмовлявся брати їжу з моїх рук… Якийсь час я вважав, що це через Елки. Що я занадто прилюбився до неї й утратив зв’язок із драконом… Тоді й відбувся пам’ятний нам усім королівський прийом, і уявіть, що я відчув, побачивши на пані Шанталії прикрасу з двох десятків точнісінько таких камінчиків… Я сприйняв це за провокацію - тим більше що той вечір, ви пам’ятаєте, багатий був на провокації; метушня, смерть князя Дривегоціуса… Я вирішив повернутись додому й чекати - якщо я потрібен комусь, цей хтось сам до мене прийде.
Гороф перевів подих. Щоки його, і без того білі, набули тепер синюватого відтінку.
- Через тиждень після королівського прийому Арс помер. Це буває… це стається, коли між хазяїном та його драконом утрачено тонкий зв’язок. Чого я натерпівся, поки вдалося його поховати…
Гороф поморщився й замовк.
- Коли ми прийшли до вас, - почала Ора, - ви вирішили, що ми…
- Так, - кивнув Гороф. - Я подумав, що скоро дізнаюсь розгадку того, що зі мною трапилось… і не дуже помилився. Тепер я знаю.
Він повернув долоню; на гірку з двадцяти камінчиків упали ще два - перший та останній. Барона Ятера й Марта зі Горофа.
