І Гороф осміхнувся - весело, як білий череп у темряві гробниці.
Мільйон років тому (початок цитати)
- Юлько… Юлько, це ж свято якесь. Тобі подобається?
Скеля випиналася далеко в море, на пологу спину її вела непоказна стежинка. Дивлячись під ноги, підтримуючи одне одного й розлякуючи гарячих ящірок, вони дібралися до “оглядового майданчика”; праворуч і ліворуч були кам’яні схили, химерно поїдені вітром і солоною водою. Унизу лежало море, темно-синє, у білому ряботинні медузячих спин. Зелена борода водоростей погойдувалася в такт хвилям, які відходили й приходили.
На краю скелі стояв перед мольбертом безвусий щуплий художник, на голові його замість кепки була чалма зі спортивних штанів. Підібравшись трохи ближче, Юля глянула живописцеві через плече: пейзаж мав вигляд украй бездарний, хоча, можливо, це тільки півроботи, які, як відомо, дурням не показують…
Юля ледве втрималась, щоб не розсміятись.
Стас крабом повзав по похилому каменю, вибираючи наймальовничіший кадр; син бурмотів піратську пісню, жбурляючи камінням у зелень і синь, каміння летіло, провертаючись у повітрі, і ніде, скільки сягало око, не було жодної тітки, у яку пущений Аліком снаряд міг би ненароком улучити…
- Обережно, Юлю, я тебе прошу, тільки обережно, - бурмотів Стас. - Дай руку… Тут камені хитаються під ногами… Подивись он туди, униз, там у море впадає річка, та сама, яка водоспад, бачиш?
- Аліку, не бігай…
- Подивись, он дельфіни, бачиш?!
- Подивись…
- А он наш пляж… Здаля здається, що пустий…
- А он чайка…
- А он там…
Художник демонстративно не звертав на них жодної уваги.
- Юлько, тобі добре тут? Ні, ну правда, тобі добре? Хіба тут не чудово, хіба тут не казка?.. Хочеш покататись на водному мотоциклі? А на яхті? А на дошці з вітрилом - хочеш спробувати?
Їй хотілося затримати час. Або хоча б зробити так, щоб ця картинка - скеля, море, Стас, Алік - назавжди закарбувались їй у сітківку.
Надовго.
В Аліка було червоне, як кавун, горло. Юля навіть розгубилась.
