Я витягнув сабаю з-за пояса. Погладив сліпу обкладинку, почуваючи в цю мить щось на кшталт ніжності; розгорнув, бездумно перебираючи тремтливі сторінки.
“Хорт зі Табор, позаступен. маг. зак. спадкоєм., старш. і єдин. син, родовий маєток в околицях нас. п. Ходовід, що знаход. в р-ні Трьох Пагорбів, майно оцін. як значне, спадковий член Клубу Кари, власник разов. заклин. Кари на терм. до 3 міс. Діти: нема”…
Я зітхнув. Навмання перегорнув сторінку.
“Ондра Одер, позаступен. маг, п’ятий син і незак. спадкоєм. Родовий маєток зруйнов. Предки винищ. Волод. Корен. закл. Захисту за правом сильн. Перебував на сл. у покійного кн. Дривегоціуса”.
Я вип’яв очі.
Чи не ти, люб’язна сабає, ще добутому присягалась мені, що жодних відомостей про рід, місце перебування, предків шановного Ондри не існує в природі? Нібито Голого Шпиля в капусті знайшли, під парканом підібрали? Чи, опинившись у Мармуровій Печері, ти отримала доступ до додаткових джерел інформації?
Я погладив сторінку вільною рукою. Сторінка гидливо смикнулась.
Я не знаю гаразд - і ніхто, певно, не знає - звідки сабая черпає відомості. Можливо, вони розподілені в просторі, ці джерела, можливо, вони не такі вже абсолютні… Але, можливо, річ у мені? Можливо, сабая зглянулась на мою цікавість і відповідає на багато разів поставлене запитання?
Я тут ніколи не дізнаюсь правди, подумав я, роздивляючись прості, без віньєток і прикрас, сторінки. Я не дізнаюся, звідки взялася сабая, книга, яку ніхто не писав. Я не дізнаюсь, чи чує вона людську мову, чи розуміє, і чи здатна свідомо відповідати на наші прохання. Я не дізнаюсь, річ вона чи жива істота…
Ти допомогла мені, сабає.
Ось ти який, виявляється, Ондро Одере на прізвисько Голий Шпиль. Родовий маєток зруйновано, предків винищено. І Захист твій дістався тобі за найуніверсальнішим правом - правом сильного…
- Що це у тебе? - прошелестіло над моєю головою. Я ледве втримався, щоб не здригнутись; долоня, що стискала Кару, напружилась.
- Це сабая, - сказав я не озираючись. - Звичайнісінька сабая.
- Он воно що, - сказав безплотний голос.
- Так-так, - озвався я недбало. - Тільки тобі це навряд чи допоможе.
Голос хихикнув:
- Хлопче… подумай головою. Скільки тобі залишилось володіти твоєю разовою Карою? Тут, у тунелях, можна бродити і рік, і два…
Я різко підняв голову. Мені здалося, що в одній з прямокутних арок майнула чиясь тінь.
