“Після тебе, внучку”, - ласкаво відповів патріарх.
Але ніхто не вічний, і старий помилився. Власник Захисту, який ніколи не знімав з голови жовтого обруча, він усе-таки вліг домаганням кістлявої незгідливої пані. Отоді й почалось найцікавіше, тому що Кореневе замовляння, виявляється, не дається в руки нікому, крім єдиного спадкоємця…
Клани зітнулись, і жоден із них не міг здобути остаточної перемоги. Терези фортуни коливались; запанувавши в батьківському замку, тимчасовий фаворит долі перетворював ворожу родину - немагів, жінок і дітей - на кротів, і вони залишались підземними тварями, поки хтось із магів їхнього клану не вдирався до замку, силою або хитрощами, і терези долі не коливалися знов. Тоді все ставало навпаки - переможці поселялися в замку, а переможені рили нори під городами місцевих селян…
Весь цей час непохований труп патріарха лежав на столі в бенкетній залі, і жовтий обруч був і досі при нім. Спадщина не давалась братам у руки - чекала, поки війні кланів настане кінець.
Ондра провів під землею роки - з п’яти до семи, з десяти до дванадцяти і з чотирнадцяти до п’ятнадцяти. П’ятнадцяти років він знайшов у собі сили самостійно перейти зі шкури крота в людську подобу. Рідковолосий, дуже високий і худий, з ненавистю до всього світу підліток першим з ворогувальників зрозумів, що союзників у війні за спадок нема й бути не може.
Клани тим часом добряче поріділи. Тобто, звичайно, кроти плодилися й під землею, та народжені кротятами ніколи не перетворювались на людей; до моменту, коли Ондра зробив свій вибір, між живими лишалися троє його двоюрідних братів, дядько - той самий, що колись запропонував п’ятирічному малюкові ввійти до спальні до дідуся з нескромним питанням, - і якась чи то кузина, чи то зведена сестра, з якою Ондра мав свій перший любовний досвід - у кротячій подобі, у норі під землею.
З протилежної сторони живі були п’ятеро чоловіків, у чиїй спорідненості Ондра не став розбиратись.
За два роки по тому Ондра був уже єдиним нащадком свого прадіда, єдиним живим і повнолітнім нащадком чоловічої статі. І, увійшовши до бенкетної зали, він легко зняв із прадідусевого черепа заповітний жовтий обруч і став власником Кореневого замовляння Захисту - а значить, переможцем на віки вічні…
Інших родичів, що залишилися до того часу серед живих - жінок і дітей, - він без вагання перетворив на кротів. Назавжди. І сів на високому кріслі прадіда.
Йому було сімнадцять років. Життя тільки починалось.
Дуже скоро він зрозумів, що жити в замку, де на бенкетному столі дванадцять років лежав непохований труп, де всі околиці пориті кротячими ходами, йому не подобається, - і пустився в подорож.
Його боялись; зі свого досвіду він знав, що той, хто викликає страх, завжди має перевіряти, чи, бува, нема в його келеху з вином розчиненої отрути. Він сахався від будь-якої тіні - йому всюди ввижались персонажі з дитинства, наймані вбивці зі стилетами; те, що Захист був при ньому, нітрохи не гамувало його що далі, то більший страх.
Він убивав слуг, які випадково підходили до нього зі спини.
Він убивав ос, які кружляли над його тарілкою.
