- Коней не треба, я кажу! Найкращу карету, бовдуре, або пошкодуєш, що народився!
Усі, хто був у приміщенні, розповзалися хто куди. Під столи, під сходи, що вели на другий поверх; мені зробилося душно. Потираючи ґулю, ступив до дверей, опустився навпочіпки, вийшов… Уже за порогом повернув собі нормальний зріст.
Відтоді як коричнева темрява Мармурових Печер змінилася світлом дня, минуло два тижні. Два довгі, нестерпні, пусті тижні. Я міг би обернутися соколом, приміром, і покластись на силу крил, та при мені й досі була ця проклята Кара, та й камінчики-самоцвіти були теж при мені, адже їх не кинеш так просто…
Карету все-таки викотили. Це називається - найкраща?! Утім, доїде. До місця, де я зможу добути іншу, пристойнішу…
Голоблі дивилися в небо. Як дві простягнуті в очікуванні милості руки.
Ні, дорогі мої, милості не буде. Милості не буде нікому; я вже їду, панове, і вам не доведеться нарікати, що Хорт зі Табор дарма з’явився на світ. Так, панове; у моєму спустілому житті з’явився тепер новий смисл…
Місцеві жителі збіглися подивитись на мага, який збирався подорожувати в кареті - і без коня.
Що ж. Їм буде про що розповідати внучатам.
- …Хазяїне! Води, кислого молока, котлету на парі, хутко!
Ці такі самі. Уже несуть глек вина й соковиту відбивну; м’ясо разом із тарілкою летить в обличчя прислужникові:
- Я сказав, кислого молока! Я сказав, на парі!
Біганина.
Моя сабая дісталася Голому Шпилю. Не як викуп - як подарунок; інколи я шкодував про власну щедрість. Іноді - ні.
Я не взяв Ори з собою - щоб не наражати її на небезпеку; я залишив Ору саму, і вона загинула.
Хто був той ворог, заради якого вона вступила до Клубу Кари? Чи міг він скористатись тим, що вона залишилася сама?
Спокійно, сказав здоровий глузд. Ора могла отруїтись грибами. Могла впасти з мосту в річку. Могла, заґавившись, потрапити під колеса повозки, що летіла на шаленій швидкості… Ось моя ж карета без упряжки - як вона неслась по степових дорогах, як неслась, двох гусей задавила… А що як Ора?..
“Я жінка. Батько мій помер… Я маг третього ступеня. За мене нема кому заступитись”.
Правда. Вона була слабка. Я залишив її саму.
