ходить; мала дитина здатна наробити немало лих, якщо за нею не наглядати, однак уроджений маг здатен накоїти стократ більше. Починаючи з чотирнадцяти місяців не спускайте з сина очей! Ні його мати, ні нянька, ні годувальниця не здатні будуть утримати його, коли він візьметься за свої перші, неусвідомлені магічні спроби.
Досвід перших магічних діянь дитина отримує між роком і двома. А що абстрактне мислення в неї не розвинене, то й перші інтуїтивні замовляння імітують відомі дитині предмети й слугують для досягнення миттєвих конкретних цілей: наприклад, якщо цукерки на столі, а до столу не дотягтись - дитина подовжить власну руку. (Відомий також приклад маленького мага, який, прокинувшись у мокрому ліжечку, негайно висушував і простирадла, і матрац. Мати хвалила його за охайність і стриманість - секрет відкрився тільки тоді, коли одного разу вранці простирадла виявились пропаленими до бурих плям: малюк не розрахував зусиль…)”
- Як повідомити про вас, пане? - спитала перелякана жіночка в сірій, мов миша, сукні - уніформі старих дів.
- Повідомте пана префекта - Хорт зі Табор, вроджений маг поза ступенем, бажає поговорити з ним сам на сам.
Очі в жіночки зробились як скляні підвіски на люстрі. Видно, ім’я зі Табора вона вже десь чула. І, видно, їй і в страшному сні не міг явитися зі Табор, який отакечки стоїть серед приймальні…
Утім, стояв я недовго. Вибрав найзручніше крісло, всівся, погладжуючи глиняну потвору в себе на колінах, - збоку здавалось, певно, що я притягнув кошеня префектові як подарунок.
- Пане зі Таборе, - сказала жіночка повернувшись, причому на щоках у неї стояли нерівні червоні плями. - Пан префект готовий прийняти вас… прошу…
Сумирний, як черепаха, я пройшов слідом за нею до знайомого вже кабінету.
Префект сидів у кріслі, обидві його руки лежали поверх вирізаних на поручнях левиних лап. Префект не здавався навіть здивованим - та сама меланхолійна втома, ті самі припухлі повіки, так само підібрані губи. Плечі, ширині яких позаздрив би будь-який коваль, опустились під вагою клопотів. І тільки очі, які старанно вислизали від мене під час першої нашої зустрічі, тепер не бажали ховатись. Дивилися впритул - два жовті ґудзики на звичайному, взагалі, лиці.
- Вітаю, любий зі Таборе…
І замовк, поклавши недвижний латунний погляд мені на перенісся.
- Вітаю й вас, - сказав я. Роззирнувся в пошуках крісла для гостей; не знайшов. Клацнув пальцями, виробляючи акуратну козетку. Усівся; префект не проявляв ні нетерплячки, ні роздратування, ні злості, ні радості - просто мовчав, роздивляючись мене. Мовчання висіло поміж нами, як мертве вагадло.
Він міг би сказати, що був здивований, коли шпигуни принесли йому приголомшливу вість про заклинання Кари: його не використано на королівському прийомі, воно й досі на поясі Хорта зі Табора. Він міг би нагадати, що влада моя однаково закінчиться, і то найбільше за два місяці. Він міг би позловтішатись, він міг би фальшиво поспівчувати - та він мовчав, і з його погляду ніяк неможливо було зрозуміти, чого мені чекати в наступну секунду.
- Давно не бачилися, - сказав я похмуро.
