Префект повільно кивнув:
- Так-так… У вас клопоти.
Мені довелося зробити над собою зусилля, щоб зберегти бодай зовнішню незворушність.
- …Клопоти, - із зітханням повторив префект. - У вас репнув слоїк, довелося скористатись позиченими грішми, і ваш колишній друг барон Ятер надав вам потрібну суму - позичив без відсотків… Дуже шляхетно, як на нього, зважаючи на двобій, що стався між вами не так і давно, зважаючи на те, що причиною поєдинку була жінка…
І знову замовк, спостерігаючи, а я не витримав і відвів очі. Не тільки сабая постачає людям відомості. Ось вам, панові префекту добре ведеться й без сабаї…
Префект раптом осміхнувся:
- А ви мені навіть симпатичні. Така зворушлива самовпевненість… Знаєте, замовляння Кари погубило, виявляється, багатьох. Відчуття влади, уседозволеності - і людина вже не може спинитись, летить по тонкій кризі й з розгону потрапляє до ополонки… Ось ви вже за два кроки від ополонки, хоча, можливо, все ще в це не вірите…
- Я тішусь вашій обізнаності, - сказав я глухо. - І буду щасливий, якщо ви візьмете до уваги цілковиту мою байдужість і до вас, і до ваших погроз, нехай вони хоч тричі здійсненні…
- То по що ж ви прийшли? - жваво поцікавився префект.
- По те, що ви можете мені дати, пане префекте, - по інформацію. Я хотів би знати, яким чином і від чиєї руки загинула пані Ора Шанталія, призначений маг третього ступеня.
Він дивився на мене, все ще всміхаючись; мені хотілося проштовхнути цю усмішку глибоко йому в рот, та злості при цьому, на диво, не було. Море не лютиться, захльостуючи уламки корабля.
Він перестав усміхатись. Руки його ковзнули з левиних лап; пальці сплелись перед грудьми:
- Префектура не надає відомостей приватним особам.
- Знаю, - сказав я. - Ми з вами якось посварилися з цього приводу, пам’ятаєте?
- Ви знову станете погрожувати мені Карою? - спитав він стурбовано. - Правда ж? Я переоцінив вас, Таборе.
- Погрожувати не стану, - сказав я. - Просто покараю… бо виходу в мене однаково нема. Якщо я залишу вас живим - за два місяці ви нагадаєте мені про нашу сварку…
Він докірливо опустив краєчки губів. Знизав плечима:
- А якщо я буду мертвий - вам нагадають…
- Знаєте, - сказав я, проникливо дивлячись у його жовті каганці, - адже мені зовсім не страшно. Ні на краплинку. Моє життя, навіть моя свобода, навіть моє добре ім’я… якось одразу впали в ціні. Я не дорожу ними. І я нічого не боюсь… на
