Мій співрозмовник сильно зблід, та здатності думати таки не втратив:
- Ти шантажуєш мене, як до того префекта. Ти не реалізуєш замовляння зараз!
- А раптом? - спитав я, зручніше перехоплюючи муляж.
Між нами затягнулася секунда. Довга, наче струна. Я всміхався, і під цією усмішкою маг із префектури все сильніше бліднув.
Жезл опускався все нижче; нарешті зник у рукаві. Стараючись не повертатися до мене спиною, шпигун узяв з мармурової полички білосніжну серветку й узявся промокати залите лимонадом обличчя; от іще один смертельний ворог, подумав я безтурботно.
Сово-сово, бодай не захопитися! Страх гаданої жертви - убивчої сили наркотик, скоро я ні дня не зможу прожити, щоб кому-небудь не пригрозити Карою…
Шпигун усе витирав обличчя залишками серветки. Здається, він боявся вийти з убиральні без мого наказу.
- Постарайтесь не навертатися мені на очі, - сказав я жорстко. - Я без усякого Кореневого замовляння можу засунути ваш жезл… не стану уточнювати, куди саме. Прощавайте.
І, прикривши за собою двері, я попрямував назад до великої зали, причому настрій мій значно покращився.
Незнайома захмеліла компанія цього разу не звернула на мене уваги - зате новоприбулі так і лізли в очі, поспішаючи привітати, розкланятися, роздивитися мене зблизька. Я взяв з підноса новий келех лимонаду, озирнувся в пошуках тихого місця - і зустрівся очима із запитальним поглядом пані в чорній сукні.
У наступну секунду вона демонстративно відвернулась - випереджаючи мою спробу відновити знайомство.
Шкода.
“…Е, друже мій, і ким я тільки не був за ці три роки! Не кожен призначений маг за все життя те встигне, що я за цей час устиг…
Господарчі системи ставив - від найпростіших, селянам на комору, проти мишей та гнилизни, до таких кручених- мудрованих, що куди там!.. Ось один вроджений замовив мені для старенької матері: мати його сама жила в здоровенному домі, сама, хвора і з ліжка не встає. І замовив він мені комплекс із такою умовою, щоб жодного слуги! Щоб ані з жодною живою людиною матінка не зустрічалася… Так от я й поставив йому побутово-ілюзорну систему: продукти самі підвозяться й розвантажуються, кухня сама по собі працює, пил самовидувається, міль самовбивається, варта біля дверей стоїть, і постіль під бабкою незминальна, непромокальна, вічна… Та ще, уяви, о десятій ранку відчиняються двері спальні, і вбігають онуки до бабусі, інколи шестеро, інколи семеро, тут уже по-різному виходило… Граються, значить, онуки на підлозі біля ліжка, зайчики сонячні люстерками ловлять… Надворі листопад, сіро, сніг іде - а вони зайчики пускають, он як! Півгодини погаласують, тоді голос розлягається в глибині дому… “Ді-ти, сю-ди…” - ніби невістка кличе дітей. Діти тікають… Приходить
