поплатитися за це! Хіба що одну жінку пожаліла
б, ту, яка вигодувала тебе молоком.
— Годі, годі тобі, Ракшо! — спроквола мовив
Батько Вовк.— Наше Жабеня знову з нами, і
таке мудре. Рідний батько тепер має йому ли-
зати п'яти. Ну, одним рубцем більше, одним
менше — то не біда. А щодо людей — дай їм
спокій!
І Балу з Багірою відгукнулися:
— Дай їм спокій!
Мауглі поклав голову на бік Матері Вовчиці,
задоволено всміхнувся: він більше не хотів ні
чути, ні бачити людей.
— А що, коли люди не полишать тебе у
спокої? — підвів одне вухо Акела.
— Але ж нас п'ятеро,— клацнув зубами Сірий
97
Брат.
— Ми з Балу теж щось уміємо,— зблиснули
зеленим вогником очі Багіри.— Тільки навіщо
думати про це, Акело?
— А ось навіщо,— відповів Акела.— Коли ми
розстелили на скелі шкуру цього нечестивця, я
подався знову до села, щоб заплутати наші слі-
ди на той випадок, якщо хтось надумає за нами
