псувало твій зір, Маленький Брате.— Поки ти
замахувався, я встиг би вбити оленя.
Багіра раптом підхопилася, витягла шию, ню-
хнула повітря, і всі її м'язи напружилися. Сірий
Вовк зробив те саме, але повернувся трохи
вбік, щоб піймати повів вітру. Акела ж відбіг
кроків на п'ятдесят у напрямку вітру, присів і
теж весь напружився. Мауглі із заздрістю поди-
вився на них: у нього було рідкісне, як на лю-
дину, чуття, проте воно не могло дорівнятися
до чуття мешканців Джунглів!
— Людина! — загарчав Акела і присів на задні
лапи.
— Балдео! — уточнив Мауглі.— Він іде по на-
шому сліду. А он і сонце зблиснуло на його ру-
шниці. Дивіться!
Сонце лише на мить сяйнуло на міді старого
мушкета, та й цього було досить. У густих ха-
щах таке буває хіба коли хмарки біжать по
небу. Тоді промінчик сонця сліпучо зблискує в
слюдяній лусочці, маленькій калюжці або
краплині роси. Та день був безхмарний і тихий.
— Я знав, що люди поженуться за нами! —
переможно вигукнув Акела.— Недаремно я був
