заглянув у вікно. У кімнаті лежала Мессуа, руки
й ноги її були зв'язані, вона важко дихала і сто-
гнала; її чоловік був прив'язаний реміняччям до
ліжка. Двері хати були підперті знадвору, і троє
чи четверо сиділи на чатах.
Мауглі добре знав звичаї села: поки люди
їдять, палять, розмовляють, вони нічого не
стануть робити, а як тільки поїдять, їх треба
остерігатися. Скоро повернеться Балдео, йому
вочевидь буде що розказати. Хлопчик уліз крізь
вікно і, нагнувшись над ув'язненими, розрізав
реміняччя, вийняв затички з рота і пошукав, чи
немає де молока або води.
— Я знала, я знала, що ти прийдеш, синку! —
заридала Мессуа і притулила хлопця до грудей.
Мауглі, досі спокійний, аж задрижав, чому — і
самому було невтямки.
— Навіщо вони зв'язали тебе? — спитав він по
хвилі.
— За те, що ми прийняли тебе як сина, за що
107
ж іще? — сказав чоловік сердито.— Поглянь, я
весь закривавлений.
Мессуа не скаржилася, але Мауглі, погляну-
вши на її рани, заскреготав зубами.
Вони за це заплатять! Чиїх рук це діло?
