стерегла їх, як вовки стережуть оленів. Я, Багі-
ра, Багіра, Багіра! Я танцювала довкола, як та-
нцюю зі своєю тінню! Дивись!
Велика пантера підстрибнула, як кошеня, і
погналася за сухим листом, потім нечутно стала
на всі чотири лапи, стрибнула, перекинулася,
згребла листя докупи і розсипала віялом, аж
засвистіло. Її муркотнява ставала все голосні-
шою, як спів пари в котлі під кришкою.
— Я, Багіра,— серед Джунглів, серед ночі! І
113
моя сила — вся зі мною! Хто витримає мій
натиск? Дитино, одним ударом я могла б роз-
трощити тобі голову, розчавити як жабу влітку!
—Що ж, удар,— сказав спокійно Мауглі.
І ці слова водномить протверезили Багіру.
Вона схаменулася і задрижала, присівши на
задні лапи. І знову Мауглі дивився в її зіниці, як
дивився на свавільних вовченят, аж поки в її
зелених, мов смарагд, очах не згас червоний
вогник, як у відкритому морі гасне даленіючи
вогонь на маяку. Пантера опустила голову, і
червоний шорсткий язик лизнув ногу хлопчи-
кові.
— Багіро, Багіро! Заспокойся, це все ніч, нічні
запахи! — ласкаво шепотів хлопець, гладячи її
