Люди хотіли знати, чи не сердяться на них бо-
жества і які жертви їм потрібні. Гонд нічого не
відповів, лише зірвав довгу галузку дикого гі-
ркого гарбуза і заплів нею двері храму на очах
у враженого жерця. Тоді кілька разів махнув
рукою в бік Канхівари і подався знов у Джунглі.
Він знав: коли Джунглі наступають, то лише білі
люди можуть їх зупинити.
Усе було зрозуміло: там, де люди молилися
своєму Богу, тепер ростиме дикий гарбуз. Отже
треба тікати звідси, і що швидше — то краще.
Та хіба легко зрушити з насидженого місця? І
люди продовжували жити в селі, поки влітку
була сяка-така їжа. Вони намагалися збирати
дикі горіхи в лісі, але примари з палаючими
очима стежили за ними звідусіль навіть удень.
А коли злякані люди тікали додому, зі стовбурів
дерев, де вони щойно проходили, звисала
клоччям кора, зідрана чиєюсь могутньою кігти-
стою лапою. Що більше мешканці тулилися до
своїх хатин, то зухвалішими ставали дикі звірі,
які гуляли пасовищами біля Вайнганги. Уже ні в
кого не вистачало сміливості латати діри у
спорожнілих хлівах. Дикі свині тирлувалися в
руїнах, і вузлувате коріння ліан уже чіпко
