від болю слон — найстрашніший. Він буцнув ло-
бом глиняну стіну, і та враз осіла, а потоки
перетворили її на жовте місиво.
А Хатхі все кружеляв, топтав і знавісніло ла-
мав старі стіни й двері, збивав одвірки, а
позаду лютували троє його синів, як колись на
полях Бхаратпуру.
Джунглі проковтнуть цю шкаралупу,— почу-
вся спокійний голос серед руїн.— Але ще треба
127
звалити огорожу.
І Мауглі з блискучими від дощу плечима зі-
скочив зі стіни, що похитувалася, мов стомле-
ний буйвол.
— На все свій час,— крикнув Хатхі.— До
огорожі, мої діти! Биймо головою всі разом!
Почекаймо! Нумо! — Всі четверо налягли разом.
Огорожа похитнулася, тріснула і повалилася.
Онімілі від жаху люди побачили в проломі
вимазані в глину голови руйнівників. Тоді вони
кинулися бігти долиною. І село ніби потонуло
позаду, розтоптане, розтовчене, поруйноване
вщент.
Минув місяць, і від села лишився тільки ни-
зенький пагорб, а коли пройшли дощі, Джунглі
