обережно, не пускаючи в хід і десятої частини
своєї сили.
Відтоді, як хлопець підріс і достатньо зміцнів,
щоб із ним можна було боротися, Каа навчив
його цій грі, і вона краще за все загартовувала
130
його тіло. Іноді Мауглі стояв, до самої шиї
оповитий чіпкими кільцями Каа, і силкувався
вивільнити одну руку, щоб ухопити його за
горло. Тоді Каа вмить послабляв зашморг, а
Мауглі своїми швидкими ногами вибивав опору
з-під хвоста. Отак вони розгойдувалися сюди-
туди, голова до голови, кожен вичікуючи слу-
шного моменту, щоб напасти,— прекрасні, як
мармурова скульптура.
І враз група розпадалася, все спліталося в
клубок жовто-чорних кілець, ніг, рук, щоб
знову встати і знову повалитися.
— Ну-ну-ну? — робив головою Каа блискави-
чні рухи.— Ану, ще! Ось же я торкнувся тебе,
Маленький Брате! Ось тут і тут! Де ж твої руки?
Ця гра закінчувалася завжди однаково: пря-
мим швидким ударом голови Каа збивав хлопця
з ніг. Мауглі так і не навчився боронитися від
цих його рухів, та й, на думку Каа, не варто
навіть було даремно витрачати на це час.
