Але з якою це коброю ти розмовляв?
Каа повільно гойдався на воді, мов пароплав
на хвилях.
— Три, а то й чотири місяці тому,— почав він,
— я полював у Холодних Печерах,— ти ж іще не
забув про них? Отож істота, за якою я гнався, з
виском кинулася мимо водоймища до тієї
загородки, в якій колись ти сидів і яку я проло-
мив, рятуючи тебе, і втекла під землю.
— Але ж у Холодних Печерах ніхто не живе
під землею.— Мауглі подумав, що Каа говорить
про Мавп'яче Плем'я.
— Ця істота не жила там, а лише рятувалася,
— відповів Каа.— Вона заповзла в дуже глибоку
133
нору. Я подався за нею, наздогнав і убив її, тоді
заснув. Прокинувся і знову поповз.
— Під землю?
— Так. І нарешті я дістався до Білої Кобри,
яка говорила зі мною про незбагненні речі і
показала чимало такого, чого я ніколи ще не
бачив.
— Нову дичину? — швидко перевернувся
набік Мауглі.
— Це була не дичина, я зламав би об неї всі
зуби. Біла Кобра сказала, буцімто люди віддали
